<span>1 В морі тому води багато, що її ніхто не п'є. </span>
<span>2 Чоловік – не глина, а дощ – не дубина, не розмочить і не поб'є. </span>
<span>3 В ліс не з'їздиш – то й на печі замерзнеш. </span>
<span>4 Краще на п'ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше. </span><span>5 Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з'їсти нині, то
лиши на завтра. </span>
<span>6 Воно як трапиться: коли середа, а коли п'ятниця. </span> 7 Г<span>олод злим провідником буває, бо людей до в'язниці пхає. </span>
<span>8 Хліб – не зять, як спечуть – так з'їдять. </span>
<span>9 Хрін каже: "Я добрий з м'ясом!", а м'ясо: "Я і без хріну
добре!" </span>
<span>Його хоч до сала прив'яжи, то все буде, як драбина.<span> 10 </span></span>Їж, поки рот свіж, а як зав'яне, то ніщо в нього не загляне.<span> </span>
І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.
Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.
Весна прийшла і все кругом ожило. Сонячні промені пробиваються крізь хмари, проганяючи холод. Сніг сходить з пагорбів веселими струмочками. Звідусіль чується їх дзюрчання. Весна прийшла і принесла нове життя.