Ми Українці ми любимо свою землю.Яка вона не була. Ми завжди будемо з нею. Томущо ми тут народились
Зійди, місяцю, на моєю хатою, принеси радість весни у сумне село.
Дієслово: зійди, принеси
Прикметник: моєю, весни, сумне
Іменник: хатою, радість, село
Присудок: зійди, принеси
Означення: над моєю хатою, у сумне село
Підмет: радість
Додаток: весни
Коли я вперше побачила Іру.Вона мені дуже запала в серце,бо я одразу зрозуміла що вонат надійний друг.Вона гостинно пригощає всіх ьхлібом і сілью.Іра не гостра на язик,і за словом в кишеню не полізе.Вона закачує душу.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ
<span>Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. </span>
<span>В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. </span>
<span>Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом. </span>
-Привет, как лето провел?
-Эх, хорошо было этим летом. На море ездили.
<span>-И как, получилось отдохнуть? </span>
<span>-Да так себе... Думал, что умру в этом поезде. Сосед по купе попался - хоть в окошко прыгай. Сумасшедший! Но зато море было шикарным. </span>
<span>-О-о-о, везёт тебе, дружище! Хоть на моря-океаны удалось выбраться, а к поезду и мужику бешеному и привыкнуть можно. А я вот всё лето на даче пахал, помидоры взращивал. Загнали, как лошадь ломовую. Хотел сбежать, да некуда... </span>
<span>-Х-м-м, понятно всё с тобой. А следующим летом что делать будешь? </span>
<span>-Ха, в этот раз - никаких грядок. В горы рвану. Под самое солнце. Саяны, наверно. Или Алтай. </span>
<span>-Ну а я, как ты, на грядках поползаю. Отдохнул один раз - и довольно. </span>
<span>-Ну удачи тебе, друг! </span>
<span>-Пока! </span>
<span>-Пока! </span>
