Статечність, вічний спокій і сива давнина - ось чим віє від зображуваного на картині Скіфського городища під Немировим. Тут скізь бачиться і відчувається мовчазна мудрість степового схилу, непоквап річкової течії і поважність старечих валунів. Певно, давно не чути тут людських голосів, та все-таки де-не-де лишились сліди цивілізації, які ненароком чи навмисно земля не сховала під своїм покровом. Мимоволі уявляєш, як колись тут було чути стукіт інструментів, гамірний сміх і квапливі розмови. Можливо, колись тут навіть були запеклі бої. Проте віддавна тут не колосяться влітку ниви і ніхто не йде здалека шукати цвіт папороті. Здається, що навіть птаха, ненавмисно залетівши сюди, спішить швидше оминути ці схили.
Лише понині унизуледве-ледве несе течію, що, час від часу б'ючись об круті пороги, порушує майже мертву тишу колись живого міста.
Соловей, співай гучніше.
У вишневому саду щебетав соловей.
Мої ланіти такі червоні тому що їх щіпала тітонька вітер
Ответ:
Одного разу я побачила на дереві у парку білочку. Золотисто-коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною политий. Хвіст набагато більший від самої білочки. Він пишний і пухнастий. Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових мешканців білочки є найжвавішими, найнепосидючими і найкрасивішими звірками.
Мені подобаються білочки, і я з задоволенням спостерігаю за ними.