Матінко рідна, запахло весною!
Дійсно, запахло весною!
Запахло весною, найчарівнішею спокусницею!
Зайчик і кролик.
На дв<em><u>о</u></em>рі був сніг і мороз. Зайчик сидів у теплій хаті і дивився у вікно.
Раптом у двері постукали. На пор<u><em>о</em></u>зі стояв змерзлий кр<u><em>о</em></u>лик. Його н<u><em>і</em></u>рку замело снігом, і він залишився без д<u><em>о</em></u>мівки. Зайчик запросив кр<u><em>о</em></u>лика до хати. Він посадив товариша за ст<em><u>і</u></em>л і приг<em><u>о</u></em>стив морквою й капустою. Кр<u><em>о</em></u>лик із задоволенням грівся коло п<em><u>е</u></em>чі. Він довго дякував своєму приятелеві за порятунок.
<span>Тепер зима була йому не страшна, бо поруч із ним був справжній друг.</span>
<span>Кожна людина різна , це відомо усім ! Хтось вірить в одного Бога , а хтось в іншого , проте це не важливо ! Кожен з нас прагне віри . Без цієї віри важко жити на світі . Згадаємо біблійний вислів » Не хлібом єдиним житиме людина «. Духовний світ кожниї людини індивідуальний . Якщо ми віримо , це означає , що ми не сумніваємося . Є віра в Бога . Це віра у вищі сили , у невідворотну перемогу добра над злом , у силу правди та любові . Для побожної людини віра в Бога становить основу морльності . Вона є вибором між добром і злом : оскільки все живе за Божими законами -заповідями , то дотримання заповідей -добро , а порушення — зло ! Ми правгнемо віри та стаємо добрішими , адже той , хто вірить ніколи не порушить Божого закону , а отже буже чистим !</span>
Коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.
<span>Син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла. </span>
<span>Мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна. </span>
<span>Бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. Я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. А між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-Б, то не вирвався б звідти живцем. А якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. І найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях. </span>
<span>У дядька Матвія був найвищий пліт (огорожа), найзліший собака і найсмачніші яблука. </span>
<span>Я нізащо б не поліз у садок, якби не однокласниця Оля з чудернацьким прізвищем — Чровжова, у котру були закохані всі хлопці, серед них і я. Оля раптом заявила, що хоче яблук, і я, віддавши другові книжні й картуз, поліз через паркан. Нарвав повну пазуху яблук, хотів злазити з дерева, а там мовчки чекає на мене чорний і злющий Полкан. Я необдумано кинув у нього яблуко, він люто загавкав, і прибіг Дядько Матвій...
</span>Наші батьки були скупими на ласку, обережними на похвалу. Частіше лаяли й били, але чого вони варті, оті зроду-віку небиті, нелаяні діти?
<span>Нарешті прийшли довгождані літні канікули. Можеш робити все, що тобі заманеться — ганяти лісом, їздити на конях, робити набіги на чужі садки й городи. </span>
<span>Увечері прийдеш утомлений, повечеряєш окрайцем хліба з молоком — і спати! </span>
<span>Літні канікули найтісніше пов'язані з річкою. Мені здається, що люди, які виросли біля світлих веселих річок, не можуть бути злими або похмурими. </span>
<span>Ранньої весни ми бігали дивитись, як скресала крига, інколи навіть каталися на крижинах. Після сніжної зими ранньою весною село заливала повінь. Дорослим — клопоти, а дітям — радість. Хіба не цікаво поїхати вулицею на човні! Ми навіть у морський бій ходили на хлопців із сусідньої вулиці! </span>
<span>Річка наша — чиста і весела. У прозорій воді видно рибу. Безліч раків водилося в норах кручі під водою. Ми брали відро і йшли із братом Сергієм печерувати раків. Я пірнав, знаходив нірку, просовував туди руку й хапав рака зверху, щоб він не схопив клешнею. Брат складав їх у відро. Єдине, чого боявся — натрапити на гадюку. Набралося вже майже відро раків. І раптом, відчувши у норі щось холодне й слизьке. Я кулею вилетів із води. </span>
<span>Мабуть, у мене був такий вигляд, що братик з переляку побіг і перекинув відро. Ми озброїлись кийками, подивилися добре — гадюки не було. Зібрали раків, Сергій пішов набрати у відро води й... воно впало та втонуло. Лізти у воду я вже не наважився. От Сергіїще! Хоч це він втопив відро, мама лаятиме мене, бо я ж старший, а старші за все відповідають.</span>
<span>Серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду повикочувані. Пий душе, їж душе чого забажаєш! А людей, здається, півцарства прийшло: і старі, і малі, і пани багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.
Цар побачив у вікні золотого корабля і лакеєві каже:
"Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!".
Лакей пішов, подивився, приходить до царя:
"Якась, - каже,- мужва обідрана!"</span>
