<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
ЗМожно на русском?
Пришла весна! Прилетели птицы из дальних, тёплых краёв. Всё вокруг оживилось.Потекли ручьи. Расцвели цветы.
И вот однажды утром вышел на прогулке зайчик. У него было плохое настроение. Он не замечал всей красоты. По пути он увидел белочку. Она была очень рада прихожу весны.
Тогда она спросила
- Зайчик, что с тобой?
Он молчал....
Белочка решила развеселить Зайку
Она его так насмешила, что он ели ноги унес. И вдруг он понял как же всё прекрасно вокгуг. И что нткогда не стоит грустить по пустикам.Ведь мир прекрасен.
Тема: висловлення суму і жалю поетом з приводу знищення Запорозької Січі і втрати могутності Вкраїни; глибокі роздуми про минуле й майбутнє рідного краю.
Ідея: засудження тих, хто занедбав, зрадив Україну, заклик до боротьби з поневолювачами і гнобителями українців.
Основна думка: впевненість у відродженні козацтва, тієї сили, що здатна знищити самодержавство, будь-яку експлуатацію, приниження гідності.
<span>Жанр: громадянська лірика</span>
Він правдивий та добрий чоловік. Дядько Себастьян боронить село від «бандитів». Проте коли один із них хоче здати зброю і повинитися, він приймає його до громади. Голова комбіду – чесний і справедливий, він дає правдиву характеристику ледарю та шахраю Юхриму Бабенко та захищає Михайлика від знущань священика.<span>
</span>