<span><span>Это добрая сказка про
одинокого маленького наивного мальчика, который мечтал о настоящем
друге. Он очень любит своих родителей, уважает старших, и вообще очень
послушный мальчишка. </span><span>
<span>Но в его жизнь вихрем врывается чудесный
проказник Карлсон-сластёна. Конечно, его поступки не всегда правильные, но он
друг, а друга нужно любить таким, какой он есть, убежден наш Малыш. </span>
<span>Их приключения замечательные и забавные. </span>
<span>Сказка учит добру и преданности, читается очень
легко, потому что написана с тонкой иронией и юмором.</span></span></span>
Судьба Владимира Дубровского непроста. Он сын поручика гвардии, рано оставшийся без матери. С детства воспитывался в кадетском училище. Однажды молодому корнету приходит известие о том, что отец его тяжко болен, а их родовое имение переходит во владение Троекурову, для которого крестьяне были всего лишь рабами, с которыми можно обходиться, как заблагорассудится. Владимир же, напротив, исполнен дворянской чести и достоинства, а к крепостным относится по-человечески.
Получив отпуск, молодой Дубровский мчится домой к отцу, однако вскоре после его приезда тот умирает. Чтобы родной дом не достался врагу, Владимир его поджигает. Крепостные, не пожелавшие переходить к Троекурову, уходят за Дубровским в лес. Чтобы их прокормить, дворянину приходится стать разбойником.
Неудивительно, что он мечтает о мести, но пока ждет удобного момента, влюбляется в Машу - дочку Троекурова. Любовь заставляет его отказаться от своих планов. Однако все усугубляется тем, что Машу насильно выдают замуж за пожилого князя. Дубровский всячески старается спасти девушку от этого замужества, но ему это не удается.
Люди Дубровского окружают Машину карету во время переезда в имение мужа, но она отказывается от его помощи, объясняя свое решение данной клятвой. Спустя какое-то время отряд Дубровского попытались окружить власти, но, к счастью, безуспешно. После этого он распускает банду и уезжает за границу.
Думаю, эта повесть заставляет задуматься, но не о любви, а о понимании чести, благородства, о справедливости и продажном правосудии. Ведь романтический налет в произведении скрывает под собой жестокую реальность тех времен. Богатый и необремененный честью дворянин мог с легкостью лишить неугодного человека всего. Он, как помещик, имел полную власть над крепостными, а также над менее влиятельными соседями.
(мне тоже надо но я написал)
У статті дібрані основні цитати, котрі допоможуть вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Сказочный человек это добрый и щедрый человек. Он всегда поделится с кем то если нужно . у него жизнь прекрасна как сказка. вот по сути это и есть сказочный человек.