1) Роман "Чорна рада" Куліша захоплює мене подіями із часів існування Козаччини: опис мужнього лицаства епохи анархії та чвар.
Іван Сила випадково став свідком вуличного бою,в якому пропонувалось кожному бажаючому поборотись з силачем.Але всі відмовлялись.Тоді ведучий,бачачи зацікавленність Івана,силою затягнув його на майданчик,де Іван вже не міг ухилитись від бою з непереможним до цього Велетом.Не маючи ніякого досвіду,Іван переміг досвідченного суперника.І,по завершенню бою,коли Іван стояв ошелешений з купою грошей в руках,до нього підійшов якийсь чоловік,який представився доктором Брякусом і вручив йому візітівку.
Через декілька днів,в компанії з Мишком Голим,Іван пішов до доктора Брякуса,який запропонував йому тренуватися в нього та ще й платити за це Іванові гроші.
Діалог бляшанки і шакала
Урок-диспут
– Шкода мені рибалки й говорющої риби. На мою думку, тут провина рибалки, може, навіть більша, ніж його жінки.
– Ти так гадаєш? – позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти.
– Але найбільше мені шкода навіть не рибалки й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу.
– Я не погоджуюся з тобою. Рибалка просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. А жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключене, що жінка його просто ніколи й не слухала.
– Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, – вела своєї бляшанка. – Саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. Риба загинула – це сумно. Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині.
– Може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, – нехотя докинув шакал.
– Сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, – не поступалася консервна бляшанка. – А сум, як відомо, має довгі ноги...
П’єса І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” сповнена сатирою та гумором, гротеском, іронією, а іноді і сарказмом.
Головний герой, Мартин Боруля, дуже хоче стати дворянином. Боруля мріє про те, щоб хоч онуки його стали «дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». У цьому прагненні майже утрачає здоровий глузд, подібно до мольєрівського Журдена.
"Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?"
"М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи такпо-мужичи: мамо, тато.... Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш. Ма р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.Ма р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька. С т е п а н. Або: папаша, мамаша.Ма р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть."
Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Збірки: «На крилах пісень» (1893) «Думи і мрії» (1899) «Відгуки» (1902) Інші твори: перший вірш «Надія» (1880) вірші «Конвалія» і «Сафо» поезія «Contra spem spero!» (1890) драма «Блакитна троянда» (1896) драматичну поему «Одержима» (1901) драматична поемі «Кассандра» (1907) драма «Руфін і Прісцілла» драматична поема «Бояриня» поема «Оргія» драма «Камінний господар» драма «Лісова пісня» оповідання «Така її доля»і «Святий вечір» казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик» повісті «Жаль» і «Приязнь» передсмертна повість «Екбаль Ганем»
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua