Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.
Характеристика Яви і Павлуші із твору "Тореадори з Васюківки"
Павлуша і Ява («насправді його Іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них «слава… гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня».
Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки – викаблуки». За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «Виховання дітей у сім’ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки…За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров’ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління».
<span> Попри всі суперечки між друзями, Ява зважає на недавню хворобу Павлуші і спускається в колодязь: «…. в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. Крім того, Іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив’язаної кози. З того моменту друзів стало троє: Павлуша, Ява і Собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя.</span>
Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває пошану і повагу інших.Розмірковуючи над цими питаннями і цими проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказам цього можуть біти і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?».Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, і бувало, що навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти у голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.<span>Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. І узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім и мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.</span>
Ми повинні завжди допомагати і підтримувати іншим.адже як говорять що словом можна вбити а можна і оживити.людині можна допомогти не тільки матеріально але і щирою посмішкою добрим словом
<span>Образ главного героя романтической поэмы трактуется автором необычно. Мцыри лишен внешних признаков исключительности; это слабый юноша. Ореола загадочности и таинственности, титанических индивидуалистических черт, характерных для романтического героя, в нем нет. Сама исповедь героя помогает ему максимально точно передать малейшее душевное движение. Он не только рассказывает о своих действиях и поступках, но и мотивирует их. Мцыри хочет быть понятым, услышанным. Рассказывая о своих побуждениях, намерениях, желаниях, об удачах и поражениях, он одинаково честен и искренен перед собой. Мцыри исповедуется не для того, чтобы облегчить душу или снять грех за свой побег, а для того, чтобы вновь пережить три блаженных дня жизни на свободе:
Ты хочешь знать, что делал я
На воле? Жил — и жизнь моя
Без этих трех блаженных дней
Была б печальней и мрачней
Бессильной старости твоей.
Но для романтических поэм характерно присутствие исключительной, противоречивой личности, отношение которой к окружающему миру неоднозначно. Исключительность и сила Мцыри выражены в тех целях, которые он перед собой ставит:
Давным-давно задумал я
Взглянуть на дальние поля,
Узнать, прекрасна ли земля,
Узнать, для воли иль тюрьмы
На этот свет родимся мы.
С детских лет, попав в плен. Мцыри не мог примириться с неволей, жизнью среди чужих людей. Он тоскует по родному аулу, по общению с людьми, близкими ему по обычаям, по духу, стремится попасть на родину, где, по его мнению, “люди вольны, как орлы” и где его ждут счастье и воля:
Я мало жил, и жил в плену.
Таких две жизни за одну,
Но только полную тревог,
Я променял бы, если б мог.
Я знал одной лишь думы власть,
Одну — но пламенную страсть...
Мцыри бежит не из своей среды в чужую в надежде обрести волю и спокойствие, а порывает с чуждым ему миром монастыря — символом несвободной жизни, чтобы достичь края отцов. Родина для Мцыри — это символ абсолютной свободы, он готов все отдать за несколько минут жизни на родине. Возвращение на родину — одна из его целей, наравне с познанием мира.
Бросив вызов самой судьбе, Мцыри уходит из монастыря в ужасную ночь, когда разыгралась буря, но это его не страшит. Он как бы отождествляет себя с природой:
“О, я как брат обняться с бурей был бы рад”.
В течение “трех блаженных дней”, проведенных Мцыри на воле, раскрылось все богатство его натуры: свободолюбие, жажда жизни и борьбы, упорство в достижении поставленной цели, несгибаемая сила воли, мужество, презрение к опасности, любовь к природе, понимание ее красоты и мощи:
...О, я как брат
Обняться с бурей был бы рад!
Глазами тучи я следил,
Рукою молнии ловил...
Исключительные черты Личности героя романтических поэм помогает раскрыть присутствие любовного сюжета в этих поэмах. Но данный мотив Лермонтов исключает из поэмы, так как любовь могла стать препятствием для героя на пути к достижению цели. Встретив у ручья молодую грузинку, Мцыри очарован ее пением. Он мог бы пойти за ней и соединиться с людьми. Оказавшись в очень важной для романтического героя ситуации — в ситуации выбора, Мцыри не изменяет своей цели: он хочет попасть на родину и, может быть, найти отца и мать. Отказавшись от любви, герой предпочел ей свободу.
И еще одно испытание предстояло пройти Мцыри — схватка с барсом. Он выходит победителем в этой схватке, но ему уже не суждено попасть на родину. Он умирает в чужой стране, у чужих людей. Мцыри потерпел поражение в споре с судьбой, но три дня, прожитые им на свободе, олицетворяют собой его жизнь, если бы она протекала на родине. Герой поэмы Лермонтова находит в себе силы признать свое поражение и умереть, никого не проклиная и сознавая, что причина неудачи заключена в нем самом. Мцыри умирает, примиряясь с окружающими его людьми, но свобода осталась для него превыше всего. Он просит перед смертью перенести его в сад:
Сияньем голубого дня
Упьюся я в последний раз.
Оттуда виден и Кавказ!
Быть может, он с своих высот
Привет прощальный мне пришлет,
<span> Пришлет с прохладным ветерком...</span></span>
