Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/za-sestroyu-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Людям обычно помогает безопаснойсть,осторожность некоторые готовы на все что бы защитить себя любим способом
Хто такий Морозенко, про якого складено стільки народних пісень? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького — полковник Станіслав Морозенко, а можливо, це осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко. Так чи інакше, але Морозенко був мужнім захисником рідної землі.У XIV-XVI ст. більша частина українських земель була захоплена панською Польщею. З того часу наш народ вів постійну і непримиренну боротьбу за своє визволення. Усередині XVII ст. ця боротьба переросла в народну війну проти іноземних поневолювачів.Саме під час цієї війни і прославився козак Морозенко. У пісні «Ой Морозе, Морозенку» розповідається про один із таких боїв, під час якого татари розбили козацький загін і полонили, а потім скарали його ватажка:Не вернувся Морозенко,Голова завзята,Замучили молодогоТатари прокляті.Вони його не стрілялиІ на часті не рубали,Тільки з нього, молодого,Живцем серце виривали.Постать Морозенка в народі користується особливою любов'ю. Недарма за ним вся Україна плаче:Ой Морозе, Морозенку,Ти славний козаче,За тобою, Морозенку,Вся Вкраїна плаче.<span>Пам'ять про славних захисників рідної Батьківщини ніколи не зникне з нашої землі, поки будуть існувати такі історичні пісні.</span>
Славко – борець, йому нічого не дістається легко. Абсолютно нічого. Й у навчанні, й у спілкуванні. За все йому доводиться платити, він безперервно пізнає себе і світ, удосконалює свої вміння постійно пробує щось нове, шукає свій шлях. Він сміливо йде у печери і захоплюється спелеологією, тоді починає тренуватися на шпагах. Але внутрішнє бурхливе життя цієї людини лишається непоміченим його оточенням.Певно, лише батьки розуміють свого сина, впускають його у своє доросле коло, усвідомлюючи, що і далі на Славка чекає не менше випробувань.<span>Це такий хрест, який доводиться змалку нести хлопцю, але врешті-решт, він виростає гідним, хоча це дуже нелегко. Найбільше випробування Славка – щастя Юлька, якому, на його думку, все дістається легко без будь-яких зусиль. І це причина, чому Славку застить очі образа на світ, в якому одним доводиться важко працювати, а іншим все підноситься на тарілочці з синенькою смужечкою...</span>
Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.
Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь,
Cин ловив отецьке кожне слово
В тісній кузні, де не гас вогонь.
Говорив коваль про кривду люту,
Про життя нестерпне бідняка.
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям!
У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.
І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі „Друг” у 1874р.
Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: „Гімн”, „Каменярі” , „Товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.