Жанр: народна козацька пісня.
Тема: зображення військового походу козаків.
Ідея: уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.
Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.
Художні засоби.
Епітети: зеленою горою, Військо Запорозьке, кониченько вороненький, сильне-дужий, необачний.
Анафора: «Веде…», «Під ним…», «Да ….».
Риторичні вигуки: «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Порівняння: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Пісню можна поділити на дві частини. У першій разом із женцями проводжаємо у похід Військо Запорізьке, славних Дорошенка та Сагайдачного. У другій частині підкреслюється служіння громадським інтересам, які стоять перед особистими. За поверховою незворушністю слів про жінок, насправді криється те, що заради спокою рідних домівок козаки готові були перебувати у важких походах, віддавати своє життя. Пісня пафосна, бадьора, оптимістична, наповнена тонким гумором та самоіронією.
Ответ:
І. Котляревський — фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу.
Він перший звернувся, до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори.
Котляревський увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль.
Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу.
Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих.
Т. Шевченко назвав І. Котляревського "батьком", бо він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі.
Твори Котляревського є чудовими зразками мистецтва у нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення.
Тому, на мою думку, творчість цього письменника — дорогоцінний скарб у золотому фонді світової літератури. І, як сказав Т. Шевченко:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
П'єси Котляревського привабливі та безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст.
Євген Кашлюк писав: "І в "Наталці-Полтавці", і в "Енеїді" слід вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний — просвітительський. Котляревський протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні суперечності".
Жива розмовна мова "Наталки-Полтавки", симпатія автора до позитивних героїв свого народу — представників простого люду, ненависть до всього негативного — все це свідчить про народолюбство Котляревського, його тісний зв'язок з народом.
Объяснение:
Сімя кулаківських зла, Софійка добра.
<span>Мій улюблений герой казки Мауглі - це мудра пантера Багіра. Вона народилася серед людей, у неволі, і сама колись відчула жах перед людиною. У цьому мудра пантера зізнається Мауглі. Це був один із найважливіших уроків, які Багіра дала Людському дитинчаті. Багіра - чорна кішка, наполеглива, серйозна, дуже розумна . Вона має чудові інстинкти, вміє рахувати до трьох. У подальшому житті Мауглі уроки Багіри не минуть безслідно. Він повернеться до людей, як Багіра повернулася від людей у Джунглі. Мауглі житиме за людськими законами. Але уроки любові і справедливості не минуть даремно, допоможуть йому знайти своє місце серед людей.</span>
Найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. Говорячи про волю з позиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни XIX сторіччя... Але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — категорія, як на мене, універсальна. І природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сторіччя тому, за часів кріпаччини. Зрештою, не ненависть до неволі рухає персонажами, а любов до волі. На мою думку, це дуже суттєво. Ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злість... Повість «Дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. Саме цього варто вчитися читачевіВизначаючи тему певного літературного твору, ми часто кажемо щось на зразок «це повість про війну», «цей роман присвячений соціальним проблемам села», «ця поема про кохання» тощо. Насправді ж кожен справжній твір художньої літератури не про війну, суспільство чи побут: він про життя. Так, як і в нашому жиїті один його аспект невід'ємний від іншого, так і в літературі — в житті персонажів все поєднано, взаємопов'язано та взаємозумовлено.Романтична, а точніше — героїко-романтична повість Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» зображує життя українського селянства і з боку суспільних негараздів, і з точки зору взаємин між людьми, не оминув своєю увагою автор і внутрішні переживання, роздуми, прагнення героїв. Та цілком твір «Дорогою ціною» можна сприймати як повість про кохання.<span>Саме кохання головних героїв, які готові життя віддати за щастя одне одного видається мені головною рушійною силою в їхньому житті. Письменник зображує кохання не в лїрично-сентиментальному ключі. Кохання у повісті — не емоційні листи, зітхання, ревнощі і переживання панночок-міщанок, а сила духу, можна навіть сказати, кохання у повісті «Дорогою ціною» — цс стихія, особлива внутрішня стихія, яка дає сили і сенс, яка надає сміливості і рішучості, яка дає змогу людині боротися і жити, нехтуючи небезпекою.
</span>
<span>Найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. Говорячи про волю з позиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни XIX сторіччя... Але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — категорія, як на мене, універсальна. І природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сторіччя тому, за часів кріпаччини. Зрештою, не ненависть до неволі рухає персонажами, а любов до волі. На мою думку, це дуже суттєво. Ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злість... Повість «Дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. Саме цього варто вчитися читачеві</span>