<u><em>Цитатна характеристика образу головного героя "По дорозі в казку":</em></u>
- Світовідчуття: "З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі";
- Про свою душу: "А скільки всі оці, що завжди сплять, накидали каміння в неї!.. О, чом я не такий міцний душею, як вони?!...а я слабкий. Мене стрілою ране навіть погляд злий..."
- Цілеспрямованість дозволила знайти йому те, чого так шукав: "Брати мої! Я радість вам приніс велику. Я радість вам приніс! Сам Бог навів мене, брати мої, на стежку".
- Намагається вивести люд: "І я вас поведу до світлої мети — тропа веде до неї."
- РІшучість: "Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку!"
<em>Цитатна характеристика образу юрби "По дорозі в казку":</em>
- Байдужість: "Привикнуть до всього можна".
- Небажання щось шукати, змінювати, лінь: "Та ти кажи: ми й лежачи почуємо".
- Він про їхню душу: "У їх душа як кремінь: б’єш крицею по ній, а з неї іскри ллються".
- Не життя, а виживання: "На те живемо, щоб вік дожити".
<em>Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".</em><span><em>Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.</em></span>
Не рано тебе тут ответы искать? Сначала писать научись....
Хто не любить отримувати подарунки? Майже неможливо уявити собі таку людину. Очікуваний або неочікуваний, коштовний чи просто приємний дріб’язок – усе це неважливо, якщо дарують від щирого серця.
Немає ніякого значення скільки коштує дарунок, бо він, в першу чергу, є знаком уваги та турботи близьких людей. Але для мене дуже цінно, коли мої рідні та друзі, дарують мені щось таке, про що я давно мріяв, або що мені дійсно необхідно. Чому? Тому що це ознако глибокого піклування та бажання доставити мені велике – велике задоволення.
Мені дуже подобається робити подарунки і я вважаю, що найкращий подарунок повинен відповідати смакам та вподобанням тієї людини, для якої він призначається. Так приємно здійснити маленьку мрію свого друга або родича, та відчути себе добрим чарівником!