Абсолютно всі люди мають певні хороші сторони, але й недоліки. Усі істоти індивідуальні й мають свої риси характеру, вподобання. Мабуть, кожен бажає в собі щось змінити.
Наприклад, я хочу стати більш організованим/організованою. Завжди все планувати й все встигати. Одразу прибирати те, що залишаєш на потім. Також, бажаю бути менш лінивим/лінивою. Тож, одразу виконувати все домашнє завдання, зразу прибирати на робочому столі тощо. Але є і те, що мені дуже подобається в собі. Наприклад, я вважаю, що я дуже щедрий/щедра, бо ніколи не пройду поруч бездомного собаки чи кішки й не пригощу чимось. Ніколи не пройду поруч дитячого магазину й не придбаю маленький приємний подарунок сестрички/братика, завжди ділюся, чим можу.
Отже, я вважаю, що у мене є як і хороші риси характеру, так і недоліки. Я не засмучуюсь, бо вони є у всіх. Але я намагатимуся стати більш організованим/організованою там менш лінивим/лінивою.
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span><span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…</span>Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>
Объяснение:
Підрядні часу скрізь, де є сполучники "коли" Вони і є спролучниками, що приєднують підрядне до головного. коми, через те, що закінчуються прості речення в складному.
