<span>1. Потяг рушить без пяти сім, пильнуй, щоб не прогавити відправлення.
2. Колега позбавив мене права підпису й полетів до Лондону, тепер його притягнуто до відповідальності.
3. Вчини так: о десятiй п"ятнадцять, коли розпочнеться перерва, зателефонуй своїй коханій і розіграй її: скажи, що ти по</span>їхав на море<span>.
4. У навчальнiй частині я дізналася, що моя вчителька здобула освіту в Київському університеті імені Шевченка.</span>
1частина. Автор розмірковує над проблемою поваги до батьків, старших людей та загалом щодо відсутності культури. У тексті йдеться про те, що колись була культура, мова, а тепер -суржик та неповага.
Відповіді 2 частина. 1). Наведені автором слова свідчать про низький рівень культури, про те, що не розвивається духовна культура.
2). Від суржику можна відмовитись. Для цього треба стежити за тим, як ти розмовляєш та що говориш. Також потрібно читати художню літературу, щоб знати більше слів.
3). Український народ виробив такі традиції мовленнєвої етики, як-от: ввічливе звертання "Ви" до старших людей та повага до всіх людей, любов, релігійність та інші хороші традиції.
4). Для відродження духовності потрібно виховувати моральні якості змалечку. Також потрібно виховувати дітей власним прикладом як вдома батькам, так і в школі вчителям.
Щоб культура відродилась, про неї треба розповідати, вчити поважати мову, традиції батьків та країни.
5). Кожен повинен у собі виробити такі якості спілкування, як-от: повага до співрозмовника та вміння вислухати не перебиваючи. Ми повинні стежити за тим, що говоримо та які вчинки робимо, щоб за них не було соромно. Також важливо робити такі прості речі, про які ми забуваємо: подякувати за допомогу, привітатися із сусідом, учителем тощо.
Звинуватити легко, зрозуміти - важко
Іноді трапляється так, що якась людина робить не дуже гарний вчинок. Дуже просто її засудити, але зрозуміти причину, з якої вона це зробила - набагато складніше. Мій дядько, який працює охоронцем у супермаркеті, розповів мені багато історій, які беруть за душу. Час від часу вони ловлять дрібних злодюжок - це їх робота. Когось вони здають у поліцію, а когось - ні. Бо не можуть. Не можуть вони відправити у відділення поліції літню жінку, яка поцупила пакет молока або банку дешевих консервів, бо пенсія у неї за тиждень, а грошей вже кілька днів нема, і вона голодна. Красти вона не вміє, тому завжди попадається. Робітники супермаркету її знають у обличчя, як знають і те, що щось поцупити вона буде намагатися тільки раз на місяць - десь десятого числа кожного місяця, бо пенсія у неї дванадцятого. Звісно, за законом її потрібно відправити у поліцію... але старій просто дають якусь їжу, у якої ось-ось закінчиться термін придатності, щоб їй будо як дожити до пенсії.
Багато чого бачив мій дядько: і підлітків, які крали "просто так, задля адреналіну" - цих дурників він здавав на руки батькам, щоб ті їм розповіли, до чого призводить така поведінка. Такі ніколи потім не поверталися. Здав би в поліцію - і життя такого підлітка могло піти шкереберть: проблеми з поліцією можуть поставити хрест на подальшому житті, наприклад, на мріі про вищу освіту. Бачив він і людей, що крадуть, бо є така психічна хвороба - клептоманія. Така людина не може втриматися, щоб не поцупити чогось. Він знає двох таких людей, які, до речі, завжди потім платять за те, що вкрали, навіть якщо їх не помітили. Дядько завжди каже, що кожен вчинок кожної людини завжди має якусь причину, і іноді варто розібратися, чому вона вчинила саме так. Бо засудити - просто, а зрозуміти - набагато складніше.
Сьогодні наш презедент буде висловлювати промову, в якій розмова піде про те, якими ми мовами повині розмовляти
