Сьогодні може засніжити.Паркан навпроти нашого будинку був засніжений. Я побачив будинок, засніжений від лютого морозу і снігу.
Виїздити – виїзний,
тиждень – тижня.
щастя – щасливий,
честь – чесний.
бризк - бризнути,
трiск – трiснути.
масло - масний
ремесло - ремiсник.
чернець – ченця,
сердечний – серцевий.
Шумить, нуртує й піниться Черемош, як оскаженілий, як навіжений, розпорошує свої дрібні бризки, б’ючись об каміння, нестримним плином перекочує через холодні брили.
1 кома - між однорідними присудками - шумить, нуртує;
2,3,4 коми виділяють порівняльні звороти - як оскаженілий, як навіжений;
5 і 6 коми - виділяють з обох боків поширену відокремлену обставину, виражену дієприслівниковим зворотом -
б’ючись об каміння.
Несамовито він виривається потужною течією з тісних скелястих лещат
і повільно заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густої
калини.
Кома виділяє поширене відокремлене означення, виражене дієприкметниковим зворотом - обрамлені ошатною габою густої калини. Виділяємо означення тому, що воно стоїть після означуваного слова - низовини.
Про що шепочуть його шумні хвилі, які таємниці ховає в собі невпинна мелодія невидимих струн його зачарованої арфи? Яку пісню награє вона, де її початок, де її кінець? -- Коми в кожному реченні між частинами складного речення.
Такою є вдача гуцула, що ввібрав у свою мову та свою пісню голос рідної річки, її дивовижні барви й вигадливі несподіванки.
Перша кома між частинами складного речення перед сполучним словом що, друга кома між однорідними додатками ---голос, барви..
Не спинити її бунтівливого виру ні в негоду, ні в ясну днину. - Кома між однорідними обставинами --- ні в негоду, ні в днину...
Не спинити ніякою силою бурхливого потоку, що так стрімко плине рідною землею. - Кома між частинами складного речення перед підрядним сполучним словом - що.
Жартує й тоскно зітхає він, оспіваний у піснях і легендами оповитий Черемош. --- Кома виділяє відокремлену поширену прикладку --- оспіваний у піснях і легендами оповитий Черемош.
Співає одвічну пісню невпинний Черемош, а її гучний відгомін западає в душу, наповнюючи почуттями, яких нізащо не змити хвилями часу.
1 кома перед сурядним сполучником -а- між частинами складного речення,
2 кома - відділяє відокремлену обставину, виражену дієприслівниковим зворотом - наповнюючи почуттями,
3 кома - перед підрядним сполучником якщо - між частинами складного речення.
Я вчора гуляв під дощем. Зайчата ховалися від спеки під кущем. Я коли йду гуляти під дощ укриваюся плащем. Моя мама дуже смачно готує борщ.
Ось і осінь. Чого б її не любити, як навколо така невимовна краса! Вона тебе заворожує на кожному кроці. Із самого ранку ти помітив — твій високий білолист озолотився. Спочатку подумав: його сонце ранковим промінням освітило, і він аж засяяв. Але придивився й щиро подивувався: то він од листя такий. Ти похвалився мамі, що з твоїм білолистом зробилося, а вона й каже:— А ясен, сину, вже одсвітив своє, тепер метеликам лад треба дати...Ти знаєш, про які це метелики йдеться? Про сережки. Ти не раз діставав їх по парі й чіпляв на вухо, оті сережки. У них — насіння. Його й має посіяти ясен, щоб нові ясенки піднімалися. А яка смакота це для снігурів!Кожен день приносить тобі цікаву несподіванку. Ото пішли ви з сестрою до лісу. А там усе таке барвисте: берези стоять золоті, клени — помаранчеві*, осики — малинові, берести* — аж червоні, а дуби — наче їм і нічого. Зеленіють собі дуби — пізно весною прокинулись, пізно й листя скинуть. А декотрі й цілу зиму не скидатимуть — не линятимуть. Того й назва така в них — дуб-нелинь.… А то ходив ти в поле. Став і прислухався. Жайвора вже не чути. Хіба що якийсь обізветься та й затихне. І йому в дорогу пора. Зате коники виграють — раді, що самі у полі зосталися, що тепер і їх далеко чути. Але, буває, не дуже довго їх і послухаєш. Ураз зашуміло, загомоніло, залементувало — налетіла не зграя, а ціла хмара граків. І так стрімко кружляють, вирують, шугають*. Ото базар!…. Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали* метелики, зашерхотіли прозорими крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє-синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...<span>
</span>