Перенести це слово потрібно так бли-
зько
Здоров"я - це найдорожче з усього, що ми маємо. Було б логічно стверджувати, що ми всіляко прагнемо його зберегти та поліпшити. Але чи це так насправді? Що ми вкладаємо у слова "земле барвінкова, дай мені здоров"я"? Чи усвідомлюємо ми взагалі всю глибину і значущість цих слів? Ми просимо здоров"я у землі, тобто у природи. Але я не впевнений, що ми маємо на це право, що ми любимо і цінуємо її достатньо для того, щоб вона відповідала нам любов"ю та турботою. Ми спустошуємо, виснажуємо, забруднюємо землю замість того, щоб прикрашати її. Замість посадити нові ліси, плодові сади, влаштувати затишні парки люди вважають за краще збудувати на місці вирублених дерев нові житлові райони. Колись, не так вже й давно навколо нашої столиці буяли зеленню сади та ліси, річки та озера вабили до себе кришталево чистою водою. Натомість зараз ми маємо забруднені водойми, вода яких отруєна хімікатами, захаращені пластиком залишки лісу... Про здоров"я за таких умов можна тільки мріяти. Отже, перш ніж просити його у землі, слід добре подумати: а що саме ти зробив для своєї матінки-природи? Ти свідомо не користуєшся пластиковим посудом та пакетами, не викидаєш будь-де використані батарейки, ти вирощуєш дерева, прибираєш залишки чужих "пікніків" у найближчому лісі... Тоді ти маєш моральне право просити здоров"я у землі, і вона тобі його обов"язково дасть.
Дід — це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть діди стільки краси й ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.
І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові: «А глянь, що я приніс від зайця...» Він посадить своє чорняве чи біляве онучатко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, у яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов’язково прокинеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова
Досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишається золотим набутком на все життя. Ще змалечку ці мудрі вчителі виховували в дітей любов до рукодільництва, господарських навичок. Споконвіків у нашого народу це було традицією, сталим неписаним законом.
Нерідко бабусі є творцями легенд, казок, прислів’їв та приповідок. «Тисячі речей,— писав Іван Франко,— у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідали байки, не забудете до смерті».
Один із сучасних народознавців писав, що після проспіваної пісні, розказаного оповідання чи казки виконавці уточнювали: «То мене бабуся навчили». Те саме стосується і найрізноманітніших видів виробничих занять, і художніх промислів. Від бабці навчилась онучка прясти й ткати, плести, шити й вишивати, садити й вирощувати квіти, білити хату, працювати в городі, виховувати немовлят.
Часто бабуся заміняла неньку й батька, особливо в повоєнні роки, коли чимало дітей залишилося без рідних
Що у нас тільки не росте на городі, і помідори, і огірки, і картопля, і квасоля, це все завдяки нашій праці.
На показі були і жінки, і чоловіки, і діти.
На день народження мені подарували іграшки, гроші, та багато солодощей.
Я, Сергій, та Марійка сьогодні йдемо у кіно.
Люблю свою матусю за щірість і тепло, за красу та вродливість, за доброту та щедрість, за те що вона є.
-Доброго дня,Ольго Степанівно!
-Доброго дня,Марійко!
-А я вчора їздила до Києва.
-Чудово!
-Так!
-І як там,гарно?
-О,дуже гарно!
-А в яких місцях ти була?
-Я була в музеї,в метро і в картинній галереї.І там було дуже цікаво!
-Дуже добре!
-Допобачення,Ольго Степанівно!
-Допобачення!
