Колоситься степ широкий житом. Узимку темно стає вже о сімнадцятій годині. Широко розтянувся степ.
Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.
До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі — також є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (на письмі — також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.
До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі — ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (на письмі — також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять.
В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось — до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.
<span>Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення: </span>
<span><span>ЧислоОсоба1 дієвідмінаII дієвідміна</span><span>Однина1-а 2-а 3-я-у, -ю -еш, -єш -є, -є-У, -ю -иш, -їш -ить, -їть</span><span>Множина1-а 2-а 3-я-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють<span>-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять<span>
</span></span></span></span>
Маріуполь найкраще місто . Це мій рідний край. Там де я виріс. І я там живу.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й просить:
— Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
Краї́нська мо́ва (<span>МФА:</span> [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви — ру́ська, руси́нська[9][10][11][* 2]) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні[12], офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі[13], Молдові[14][15], Польщі[16], Росії[17][18], Румунії[19], Словаччині[20], Казахстані[21], Аргентині, Бразилії, Великій Британії[22], Канаді[23], США[24]
та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі
послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою
слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу[* 4].
Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].
