Краї́нська мо́ва (<span>МФА:</span> [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви — ру́ська, руси́нська[9][10][11][* 2]) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні[12], офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі[13], Молдові[14][15], Польщі[16], Росії[17][18], Румунії[19], Словаччині[20], Казахстані[21], Аргентині, Бразилії, Великій Британії[22], Канаді[23], США[24]
та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі
послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою
слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу[* 4].
Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].
