В культуре выражением устойчивости является преемственность, то есть передача наличной культуры новым поколениям. Вступая в жизнь, каждое поколение приобщается к имеющейся культуре, осваивает ее, живет в ней, развивает ее и передает дальше. В этой преемственной эстафете поколений что-то меняется в культуре, но что-то остается неизменным. Преемственность — непременное условие и нормального функционирования, и динамичного развития культуры. Перерывы преемственности весьма болезненно сказываются на динамике культуры, приводят к ее упадку и даже гибели. Так, в результате варварских нашествий была нарушена преемственность в развитии культуры в Западной Европе, что привело к ее запустению и одичанию в период раннего средневековья. Истории известно немало случаев гибели процветающих культур и цивилизаций в результате завоеваний.Преемственность культуры во времени основывается на опредмеченных формах ее существования в материальных объектах и знаковых системах. Огромную роль в самой передаче культуры играют, конечно, межсубъектные взаимодействия, но при опоре на предметную культуру. Потеря ее по тем или иным причинам ведет к деградации культуры. У Рея Брэдбери есть такой сюжет: власти технически высокоразвитой цивилизации решили уничтожить, как ненужную и вредную, гуманитарную культуру, и пожарным вменили в обязанность сжигать книги, в которых она запечатлена. Но в обществе были люди, понимавшие всю чудовищность этой акции. Чтобы спасти гуманитарную культуру, они определяли, кому выучивать наизусть работы Гомера, Шекспира или иной классический труд, скрываясь от преследования властей. Конечно, это очень ненадежный способ сохранения культурной традиции, особенно современной развитой культуры. Но Брэдбери ярко и образно продемонстрировал, в частности, значение предметного воплощения ценностей культуры для ее преемственности.<span>Способность культуры к развитию зависит от ряда обстоятельств, в частности от типа культуры. Имеются типы культуры, которые воспроизводят себя практически без изменений и противостоят изменениям, отторгают всевозможные новации. Таков тип традиционной культуры. Он характерен, например, для первобытной и феодальной культур и вообще культуры традиционного общества. Другой тип культуры, напротив, допускает, стимулирует и легко ассимилирует новации в культуре, как это имеет место в современной техногенной цивилизации. Такой тип культуры можно назвать креативной культурой.
Не за что!
</span>
Яким було буденне життя спартіатів?
Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Сиартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
Спартанська дівчина, яка бере участь у змаганнях з бігу. Фігурка 5 ст. до н. є. Спартанські дівчата, майбутні матері, мусили бути дужими, здоровими и витривалими. Вони займалися бігом, боротьбою, кидали списа.
Прочитайте уривок із твору Плутарха. Поміркуйте, чому історик твердив, що «Спарта - єдине місто у світі, де діяло прислів'я, що багатство сліпе і лежить неживе й нерухоме, як на картині». «...Щоб остаточно знищити будь-яку нерівність, Лікург насамперед вилучив з обігу всю золоту та срібну монету наказавши використовувати лише залізну, але й тій за ЇЇ великого розміру та ваги визначив маленьку вартість, - так збереження суми в десять мін вимагало мати вдома власний склад, а для перевезення - вози. Крім того, він прогнав зі Спарти зайві та непотрібні, на його думку, ремесла. А зрештою, більшість Із них і без того зникла б разом із запровадженням нової монети, тому що мистецькі вироби не мали збуту.. Не було в Спарті і торгівлі чужоземними товарами, у спартанські пристані не заходив жоден корабель. Щоб Іще рішучіше побороти пишність і цілковито знищити жадобу до багатства, Лікург запровадив спільне харчування. Згідно із цим усі громадяни мусили сходитися разом і спільно їсти приписані страви; ніхто не смів у себе вдома їсти, розлігшись на дорогих подушках при багато прибраних столах».
Працюймо самостійно. Завдання 1. Дайте відповіді на запитання: І.Чому із запровадженням нової «монети», за словами Плутарха, у країні зникла злочинність?
2. Для чого в Спарті було запроваджено спільне харчування спартіатів?
3. Як нововведення Пікурга вплинули на побут спартанців?
2. Чого прагнули навчити своїх дітей спартанці?
Велику увагу спартанська влада приділяла вихованню дітей. Життя новонародженої дитини в Спарті залежало від рішення ради старійшин. Хворі діти, вважали спартіати, не потрібні ні батькам, ні державі. До семи років дитину виховували в сім'ї, а потім розпочиналося її навчання в громадських школах. У 14 років хлопчики проходили випробування в храмі Артеміди. Після іспиту (а потрібно було витримати удари різкою без сліз та зойків) хлопець міг продовжувати навчання. У 18 років його зараховували до загонів ефебів, які займалися військовими вправами, іноді пошуками їжі та крадіжками, оскільки ці загони не утримувалися за рахунок общини. Закінчувалося виховання чоловіків у 30 років. Повноліття в дівчат визначалося 18-річним віком, який давав можливість узяти шлюб.
Роздивіться ілюстрацію. Джерела свідчать, що перед битвами спартанці вдягали плащі здебільшого червоного кольору. Поміркуйте чому.
3. Про які подробиці виховання спартанців довідуємося з розповіді Плутарха? «ЛІкург позабирав семилітніх дітей, об'єднав їх у загони й виховував їх спільно, привчав до спільних ігор і навчання. На чолі загонів він ставив найкміт.'іивішого й найхоробрішого в бійках. Діти в усьому брали з нього приклад, виконували його накази, зносили покарання, відтак усе навчання полягало в тому, щоб виховувати в дітях покірливість. Читання та письма вони вчилися тільки в межах необхідності. Виховання полягало в тому, щоб навчити безвідмовно коритися, терпляче зносити негаразди й перемагати супротивника.
Виховання старших було ще суворішим, їх стригли коротко, привчали ходити босоніж і грати голими. Коли вони досягали 12 років, хлопці переставали носити хітон, одержуючи раз на рік гіматій, ходили брудними, не вмивалися й не змащували нічим тіло, за винятком декількох днів на рік, коли їм дозволялося користуватися всім цим.
Дітей привчали висловлюватися гостро» але дотепно й небагатьма словами. Лікург вважав, що й кілька простих слів повинні мати глибокий зміст. Примушуючи дітей довго мовчати, він навчав їх давати влучні, глибокодумні відповіді... Сам Лікург, коли в нього хтось став вимагати, щоб він запровадив у державі демократію, відповів: "Запровадь спочатку демократію в себе в домі"*.
Чому спартанці так суворо виховували своїх дітей?
Працюймо самостійно. Завдання 2.
<span>
</span>
В Западной (иначе католической) церкви допускался только латинский язык.
В Восточной (иначе православной) церкви допускались и другие языки, родные и понятные для народа. Основным же у них был церковнославянский язык.
РИМСКИЙ С ЗАГЛАВНОЙ БУКВЫ ПАПА ТОЖЕ С ЗАГЛАВНОЙ БУКВЫ ВО В ТОРОМ ПРЕДЛОЖЕНИИ ИДЁТ ЗАПЯТАЯ ПОСЛЕ СЛОВА ПЕРЕГОВОРЫ
