А есть фотография или что?
<span>Спершу, розглянемо нещасного
рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх
рицарських фантазій та поривів допомогти. З одного боку Дон Кіхот заслуговує на
співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому
невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж..
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу,
так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до
своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант
тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які
майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі... Мені дуже
симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких
людей, наше життя було б набагато біднішим. </span>
У Хозяйки Медной горы были ссизачёрные волосы, а на конце не то красные ,не то зелёные ленты. она балы небольшого роста , из себя ладная и непоседливая, подвижная, бастрая
Я думаю дуня поступила и не хорошо, и не плохо. Плохо она поступила оставив отца одного, даже не предупредив где она после своего отъезда. И плохо было тем, что она не навестила своего отца, только после его смерти. Я её не слишком осуждаю за этот поступок, ведь это её жизнь, и только на в праве за неё отвечать.
жили две собаки Барбос и жулька Барбос был уличным псом а жулька жила дома. Однажды они встретились и полюбили друг друга через 3 дня во двор ворвалась злая собака Барбос напал на неё и получил тяжелую рану жулька прыгнул на эту собаку и получила такую рану через несколько дней они умерли
