Я пишаюся своїм чудовим ім ям. Знайомий мого батька їздить до африки де лікуе маленьких тегренят, і тому я небоюся тегренят.
7-в, 8-а, 9-б
надіюсь, що допомогла Вам
<span>1. Не було б щастя, так нещастя помогло. 2. І золота клітка для пташки — неволя. 3. На вовка неслава, а овець їсть Сава. 4. Тоді це буде, як дві неділі разом зійдуться. 5. У нероби завжди неврожай, 6. Людська праця не дурниця. 7. Красить не краса, а розум.
</span>6.людська праця не дурниця .праця (підмет),людська(прикметник),не дурниця (іменний присудок)
7.красить не краса , а розум. розум(підмет),красить (присудок),не краса (підмет)
Доброго дня!Це однокласниця Вашого брата.Хочу поцикавитись його станом здоровя, так , як його не було у школи....
На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.
<span>Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума. </span>
<span>Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч. </span>
<span>Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.</span>