Ответ:
Українська мова, отримала в спадок глибоко дум. я нестора-літописця, і не в'януть окрасу, оповіді про Ігорів похід і поривання увесь золоточолої Софії.
Объяснение:
Любов(л у б о в ) 5зв.,5б.
Квітує розквіт!Одного разу троянда нерозкривала свої чудесні пелюстки.І враз люди замітили що за цей час коли троянда нерозкривала свої пелюстки люди були байдужі до усього.Та ось враз троянда розкрила свої прекрасні пелюстки і люди були хорошими,вони завжди мали мир у своїх сердцях.І від того часу люди дуже обожнюють троянду і кажуть до неї Квітує розквіт.
Українські казки
Головна
Про нас
Казки
Аудіо-казки
Автори
Статті
Контакти
ГоловнаКазкиКазка про яблуню
Казка про яблуню
Казка про яблуню
4383
Андрій М’ястківський
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи:
— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»
Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку
Мама-лікар за покликанням.Її поважають колеги та хворі, яких вона лікує.Вона дуже пишається своєю професією, а я пишаюся нею.Коли я хворію, мама завжди мене вилікує і дасть гарну пораду.
Також моя мама дуже розумна і добре розуміє свою справу.Їй подобається лікувати людей, щоб бачити посмішки на обличчях і отримувати подяку.
Вона найкраща у світі.Я її дуже люблю і також хочу стати як вона-лікарем.