Например: ты упала в лужу настоящий друг подойдёт и пожелеет а не настоящий бросит и будет смеяться.
Сочинение.
Илья Муромец.
Илья Муромец сильный богатырь всех с Руси разгонит! Черты характера:мужественный, сильный отважный,смелый
<span><span>1)
Мой любимый герой. У каждого человека, я думаю, должен быть любимый литературный герой, о котором он постоянно вспоминает, старается быть не него похожим. Говорить о любимом герое лучше всего тогда, когда он произвел незабываемое впечатление, оставил глубокий след в памяти. Я считаю, что мой любимый герой – это человек, который с любовью, с добротой и пониманием относится к людям, поступает порядочно и честно по отношению к ним.Все эти качества существуют очень давно, поэтому они не могли обойти стороной моего героя, ведь без них не существуют ни любовь, ни дружба, ни взаимопонимание. Итак, мой любимый герой – это принципиальный, честный, открытый и добрый человек. Владимира Устименко я считаю своим любимым героем. Достаточно подробно я узнал о нём из первой книги трилогииЮ. Германа «Дело, которому ты служишь». Автор показал в романе тревожные предвоенные годы, рассказал о юности главного героя Владимира Устименко, о выборе им своего пути. Кроме того, Ю. Герман рассказал о старших друзьях Володи, повлиявших на формирование этого замечательного врача и человека. Мой любимый герой – это мой идеал, духовный наставник, который мысленно поддерживает меня в различныхделах. Владимир был таким человеком, для которого медицина стояла первом плане, на первом месте среди других наук. Для него, кроме «дела, которому он служил», больше ничего не существовало. Без медицины его жизнь была бы скучна и бессмысленна. Начиналось всё это ещё в детстве. Володя впервые начал овладевать знаниями по медицине. Изучал биологию, химию, коллекционировал анатомические атласы, а однажды пытался купить в магазине</span><span>скелет человека. В его комнате висела картина Рембрандта «Урок анатомии». Посещая анатомический кружок, Володя познавал все сокровенные тайны и секреты этой науки. Постепенно накопленные знания он сумел применить в одной страшной ситуации. Володе пришлось оказывать медицинскую помощь пастушонку. «Он сорвал с себя рубашку и стал неумело накладывать жгут на культю». Это поступок требовал огромного мужества и находчивости, ведь не каждый человек мог 2)</span><span>Мой любимый литературный герой - Тарас Бульба Историческая повесть “Тарас Бульба” мне очень нравится. Она рассказывает о прошлом нашей страны. Я люблю читать о тех героических временах, когда складывалась русская государственность. И характеры у людей в то время были особенные, самоотверженные, целеустремленные. Мужчины занимались ратными подвигами. Не было важнее цели, чем отстоять свободу и независимость страны. Гоголь показывает в своей повести замечательных героев: Тараса Бульбу, Остапа, их товарищей по оружию. </span></span><span> Мне очень нравится главный герой повести — Тарас Бульба. Он сильный, смелый, решительный воин и отец. Честно выполняя свой долг, Тарас Бульба громит польских захватчиков. Но ему выпадает на долю великое испытание. Его младший сын Андрей — предатель. И Тарас находит в себе силы казнить изменника. Видят его старые глаза и гибель сына-героя Остапа. Что остается ему — умереть за родину, это и делает полковник. Он не просто гибнет, а спасает своих товарищей. Не думая о себе, о том, что огонь уже лижет его ноги, Тарас кричит, помогая соратникам уйти от преследователей. Да, он погиб мученической смертью, но не сгинул его отряд, который будет бить врагов до победы.
</span>
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Лицарі, які влаштовували цей турнір, здобували одну перемогу за одною. Але раптом з'являється новий боєць із девізом «Позбавлений спадку», який безстрашно викликає на смертний бій самого храмовника та перемагає його, поклавши вінець до ніг красуні Ровени, обраної ним королеви. Коли з Айвенго зняли шолом, Ровена, тамуючи крик, який вирвався з її грудей, наділа на голову Айвенго розкішний вінок, призначений в нагороду переможцеві, і сказала: «Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло».
Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на допомогу тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.
Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.
Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
<span>Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.</span>
