Ніде, мабуть, не буває так добре, як на городі. Ляжеш коло грядок на гарячу землю горілиць, лежиш, дивлячись у небо, і така довкола тиша, наче ти зостався сам-самісінький на все село, на всю землю.
Притулишся вухом до землі, ніби сподіваєшся від неї на відповідь, а вона мовчить, не озивається, не видає жодної своєї таємниці. А може, вона й відповідає, тільки ти не годен утямкувати її мову? І напружуєш слух, аж заплющуєшся — жодного звуку. Нишкне земля в німому чорному мовчанні.
Поки моя мама пекла періжки я поприбирала у себе в кімнаті.
Прокидатися вранці, вдихнувши на повні груди, посміхнутися своєму відображенню в дзеркалі, випити чашечку смачної кави чи чаю, зібратися і вийти на вулицю в тому ж настрої. І здаватиметься, що весь світ навколо тебе щасливий і неповторний. Несучи оточуючим радість і щиру посмішку іти по вулицях знайомого і такого рідного до болю міста. Вдихатися в кожну квітку, кожну стеблину, кожний запах. Здається коли в нас чудовий настрій, то і всі інші повинні бути щасливими, але це не так, хоча ми можемо зробити їх такими приклавши небагато зусиль. Посміхнутися зранку матусі, порадувати смачним сніданком, допомогти старенькій бабусі донести важкі клунки, заспокоїти і порадити подрузі. Нести ближнім світло свої душі, свою щасливу гармонію не так вже й тяжко, як здається на перший погляд. Просто потрібно зробити над собою невеликі, але такі важливі зусилля і почати змінювати світ із себе. І ти побачиш, що світ-то щасливий, а посмішка ближніх - щастя.
Щасливим насильно зробити неможливо нікого, але можна спробувати почати з себе.
__________________________
думаю це допоможе)))
Апостроф ставиться,якщо перед губними "в","п","б" стоїть голосна буква.Якщо приголосна-тоді не ставиться.Наприклад,у слові "слов'янські" перед буквою "в" стоїть голосна "о"-апостроф ставиться.У слові "святині" перед буквою "в" стоїть приголосна "с"-апостроф не ставится.
