<span>Парижская Коммуна 1871 г. просуществовала всего 72 дня и была разгромлена превосходящими силами буржуазной контрреволюции.</span>
<span>Но, несмотря на то, что она существовала столь короткое время, несмотря на то, что в 1871 г., как показало последующее историческое развитие, еще не настал час крушения капитализма, несмотря на все слабости и ошибки, Парижская Коммуна имела непреходящее значение в истории нового времени.</span>
<span>Значение Коммуны 1871 г., разумеется, не ограничивалось рубежами той страны, в которой она возникла; она вписала нетленные страницы не только в летописи французской национальной славы, летописи героических подвигов французского рабочего класса. Парижская Коммуна 1871 г. стала великим событием в истории освободительной борьбы всего международного пролетарского движения, а следовательно, и передового человечества</span>
Селянська реформа.
19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська,Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.
Земська реформа 1864 р.
Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Оскільки вибори до земських зібрань відбувалися на основі майнового цензу, то провідне місце в них посідали поміщики. Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами (наприклад, міністерство освіти покривало 14% коштів на утримання шкіл, 2% давало духовенство, а 84% – земства). Усядіяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що вона повисла в повітрі, не було загальнодержавного органу, котрий би координував діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд утворив земства у волостях.
Міська реформа 1870 р.
Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.
Судова реформа 1864 р.
Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом,гласність тощо. Суд ставав триступеневим: мировий суд, до якого суддів обирало саме населення, та державні суди, які поділялися на цивільні і карні. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).
Поступово демократичні нововведення в судовій системі було обмежено або й скасовано. Так, з підсудності присяжних вилучили справи про пресу, всі справи про політичні злочини, було запроваджено слухання при закритих дверях справ широкого переліку категорій. Також вводились нові правила складання списків присяжних засідателів, що повністю виключали участь у судовому процесі демократичних і ліберальних елементів. В 1889 році був скасований мировий суд.
Військова реформа
Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.
Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царськогосамодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створивпарламент. Росія і далі залишилась монархією.
Феодализм в западной Европе, по ряду концепций, стал устанавливаться ещё в V веке нашей эры в поздней Римской империи. Отличительными чертами феодализма в Западной Европе были высокая степень политической децентрализации, дуализм светской и духовной властей, специфика европейского города как центра ремесла и торговли, раннее развитие горизонтальных общественных структур, публичного частного права. Затем, в Средние века, он стал господствовать в Европе вплоть до буржуазных революций. На смену феодальному строю пришел капиталистический.
<span>Отличительной чертой начала генезиса феодализма в Византия было спонтанное развитие феодального строя внутри разлагавшегося рабовладельческого общества, в условиях сохранения позднеантичного государства. Особенности аграрных отношений в ранней Византия — сохранение значительных масс свободного крестьянства и крестьянские общины, широкое распространение колоната и долгосрочной аренды (эмфитевсиса) , более интенсивная, чем на Западе, раздача рабам участков земли в виде пекулиев. В 7 в. в византийской деревне было подорвано, а местами уничтожено крупное рабовладельческое землевладение. На территории бывших поместий устанавливалось господство крестьянской общины. В конце 1-го периода в сохранившихся крупных поместьях (преимущественно в Малой Азии) труд колонов и рабов стал вытесняться всё шире применявшимся трудом свободных крестьян — арендаторов. </span>
Афинский Акрополь, известен как «священная скала», является жемчужиной классической Греции. Его храмы поражали мир на протяжении веков и свидетельствуют о золотом веке Афин (V век до н.э.), когда процветали искусство, богатство и демократия. Все произошло под управлением государственного деятеля Перикла. Проницательный политик, правитель Афин между 461 и 429 г. до н.э., решил восстановить Акрополь, разрушенный персами в 480 г. до н.э.
<span>Хотя на протяжении веков Акрополь несколько раз был разрушен и разграблен, после провозглашения независимости Греции сохранившиеся руины были восстановлены. В ходе посещения Акрополя можно созерцать древние останки и с помощью хорошего воображения, переместится в момент максимального развития Древней Греции</span>