19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська,Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.
Земська реформа 1864 р.
Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Оскільки вибори до земських зібрань відбувалися на основі майнового цензу, то провідне місце в них посідали поміщики. Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами (наприклад, міністерство освіти покривало 14% коштів на утримання шкіл, 2% давало духовенство, а 84% – земства). Усядіяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що вона повисла в повітрі, не було загальнодержавного органу, котрий би координував діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд утворив земства у волостях.
Міська реформа 1870 р.
Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.
Судова реформа 1864 р.
Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом,гласність тощо. Суд ставав триступеневим: мировий суд, до якого суддів обирало саме населення, та державні суди, які поділялися на цивільні і карні. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).
Поступово демократичні нововведення в судовій системі було обмежено або й скасовано. Так, з підсудності присяжних вилучили справи про пресу, всі справи про політичні злочини, було запроваджено слухання при закритих дверях справ широкого переліку категорій. Також вводились нові правила складання списків присяжних засідателів, що повністю виключали участь у судовому процесі демократичних і ліберальних елементів. В 1889 році був скасований мировий суд.
Військова реформа
Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.
Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царськогосамодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створивпарламент. Росія і далі залишилась монархією.
Россия к концу XVII в. представляла собой огромное по масштабам, но отсталое государство со слабой экономикой и неорганизованной армией, изолированное от Европы и закрытое для новых веяний. На севере оно граничило со Шве-
192
цией, на юге — с Османской империей. Швеция закрывала России выход в Балтийское море, Турция — в Черное (единственный русский морской порт — Архангельск — из-за своей отдаленности не играл большой роли). Перед новым царем Петром I встала первоочередная задача — преодоление изоляции России и выход в открытое море. Добиться этого можно было двумя путями: отвоевать выход либо к Черному морю, либо к Балтийскому.
Азовские походы Петра. Петр решил для начала захватить Азов и таким образом закрепиться на юге. Первый поход в 1695 г. из-за несогласованности действий и отсутствия флота окончился неудачей, но уже следующий поход привел к взятию Азова. Большую роль сыграл флот, спешно построенный на верфях Воронежа зимой 1695 — 1696 гг. и спущенный по Дону в Азовское море. Недалеко от Азова был заложен город Таганрог, ставший опорным пунктом страны на юге.
Но проблему изоляции это не решало. Во-первых, Черноморские проливы контролировались турками. Во-вторых, общеполитическая ситуация складывалась не в пользу союза против Турции. Польша и Австрия, традиционные союзники России в борьбе с Османской империей, были заняты решением собственных внешнеполитических проблем. В-третьих, Петр не слишком симпатизировал странам Южной Европы, путь к которым вел через Черное море. Деловитые и бурно развивающиеся страны Северной Европы — Англия, Нидерланды — вот что привлекло его внимание.
Одна з форм суспільної свідомості - сукупність уявлень, що покояться на вірі в чудодійні надприродні сили і істоти (боги, духи), к-які є предметом поклоніння.
1 армия Карфагена состояла из наемников. 2 Внутри страны образовалась серьезная оппозиция. 3 Мятежи и предательства в Карфагене. 4 Гениальность римской военной школы.
Во-первых,смута закончилась в 17-ом веке. А причинами можно назвать: династический кризис;<span>социальная проблема(последствия опричнины),"стремление" к власти бояр,также можно добавить затруднительное экономическое положение.</span>
Во-первых, это грозило голодом всему Риму, так как крестьяне первое звено в цепочке производства продуктов питания - именно они взращивали различные культурные растения, обрабатывали поля и собирали урожай. Во-вторых, Римская армия набиралась в основном из крестьян, поэтому было необходимо поддерживать их существование. Не пойдет же какой-нибудь сын сенатора воевать простым солдатом. К тому же по всему Риму возникали восстания, организовавшиеся разорившимися крестьянами.