Лицар дивується, коли бачить вплив поетового слова на сільську молодь. Практичний в усьому, позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у цьому «диявольське наводження», чаклування. Поет для лицаря — ворожбит, хоч і допоміг палким і чулим словом привернути до нього горде й неприступне серце панни Ізидори. Бертольдо вирушає воювати чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди у серці незважаючи на розлуку. Щасливий і сп’янілий від перемого лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося од нього і в війську почалися чвари, а слухняні раніше вояки рвуться повернути зброю проти нього, його рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка. І знову пісня домоглася свого: вона повернула воякам відвагу, а з нею й перемогу в бою. Перемогла не Бертольдова хоробрість, а поетове слово. Граф Бертольдо зображений жорстоким експлуататором, пихатим і гоноровитим паном, вірним слугою короля і ворогом трудящих. Нікчемний граф все своє життя проводить в бенкетах та розвагах. Він має величезні багатства, придбані тяжкою працею селян, награбовані на війні, але його це не задовольняє. Бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину. Жорстокість, бундючність і грубість пана виявляється у його вчинках і словах. Вперше зустрівши поета в лісі, він грубо наказує йому зійти з дороги: Бачте,— крикнув,— що за птиця! Чи не встав би ти, небоже? Коли поет глузливо відмовився від милостині пана, той, знову спалахнувши, «крикнув згорда»: «Годі жартів! Бо задам тобі я гарту!». Переляканий революційними піснями, в яких поет закликає «пробити пану груди», Бертольдо наказує: Гей, ловіть співців, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани! Непокірному поетові Бертольдо загрожує: …в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине! Поряд з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, він вдається до підкупу і лицемірства. Я його талан співацький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю. Такою мовою Леся Українка характеризує Бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.
Канікули
На минулому тижні я відпочивала в затишному селі у бабусі. Коли я йшла в ліс, неподалік сусідньої хати, я бачила чудові кущі калини та різноманітні квіти. А в самому лісі я зустрічала велетенські дерева та могутні дуби. Повертаючи додому, я перетинала річку. Вона сьогодні була дуже спокійна. Річка грала блискучими блакитними фарбами. Ось, вже я біля хати. Бабусі я розповідала, яка чудова природа оточує нас. А бабуся відповідала, що головне- це берегти її!
Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато
літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто
тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він
опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям
своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить
забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на
протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і
безталанний селянин залишився взагалі ні з чим.
Гроші
однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас
автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба
мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Школо-школо,
Вже час до школи
Збирайся вже нам час
Час-час!