<span>Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав: </span>
<span>«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій. </span>
Який я дідусь? Я солдат-ветеран.
І огортала ніжна тінь славетне сельще Ірпінь.
А дід Мусій простує за внучас у тихий яр.
До Івана Яроша якось непомітно вчепилося прізвисько Дунай.
О чарівнице-природо! Нащо ти мене вабиш своїм чаром.
Кінь Тягнибіда розумніший і добріший за Мурая.
ук/ра/ї/на ось так зозкладається то слово
Щодень у нашому житті ми використовуємо нашу мову . Ми пишемо нею листи , спілкуємося з друзями , слухаємо новини по радіо . Для нас мова є як передавач інформації , коли ми спілкуємось , є виявом почуттів , коли ми сумні , або навпаки веселі .
Коли ми хочемо повідомити про якусь новину ми завжди використовуємо не меньше 2000 слів . Якби не було мови , ми б ніколи не могли передати те що у нас в душі , ніколи б не дізналися про те , що було , бо якби небуло мови _ не булоб і письма . Шануймо нашу мову та плекаймо її як квітку
