<span>Повесть-сказка ставит перед читателем более сложную задачу, чем просто сказка: на примере вымышленной ситуации предлагает ему разобраться в человеческих отношениях, научиться различать плохое и хорошее в характерах и поступках героев. Повесть-сказка, с одной стороны, создаёт воображаемый мир, а с другой стороны, рассказывает о мире реальном. Сочетание сказочности и реалистичности и определяет специфику этой разновидности литературной сказки. Эта двойственность проявляется на всех уровнях: сюжетном, композиционном, стилистическом. <u /></span>
Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
Я представляю Герасима сердечным . Прочитав начало рассказа я поняла что Герасим - благодарен. Хоть он и крепостной крестьянин, он пример для всех желающих быть добросовестными . Герасим мне понравился- ведь он пример обществу.
<span>золотой перстень с изумрудом (талисман Пушкина) и последний сюртук поэта</span>
Ночь. Опушка. Снегурочка стоит, подобно снеговику, и не шевелится. В ее лазурных глазах стоит задумчивость и едва заметная печаль. Думает снегурочка, что же ей делать, когда наступит лето, и пригреет солнце - что ей нужно будет делать? Или она думала о том, какой красивый лес, О чем же думала наша Снегурочка? Может быть, о том, что творится вокруг? Да. Она думает об этом, и об многом, что связанно с будущим... И с красотой. И мы вместе думаем, и гадаем, что творится вокруг, что будет дальше. и что же нам делать. Волшебная красота леса, засыпанной снегом. подобно нежному блеому ковру, делает картину странной и загадочной, а замершая фигура Снегурочки, стоящей в молчаливой задумчивости, заставляет задуматься...
