<span>В одному будинку на одному підвіконні жила маленька фіалка всі її любили, про неї піклувалися, поливали. Фіалці здавалося що нічого кращого бути не може і так буде завжди, але це не так.
Через декілька місяців у неї заявилася сусідка кімнатна роза та така гарна, така пахуча що про нашу фіалку усі забули не поливали її а її сусідку поливали через день. Фіалці стало так образливо ну чим я гірше навіщо я тут потрібна запитувала вона в себе її не поливали вже тиждень вона майже засохла це було 31 грудня і вона знала якщо загадати бажання у новорічну ніч то воно обов’язково здійсниться фіалка з нетерпінням чекала 12 часів вже 11 скоро я загадаю бажання всі ви напевно знаєте яке щоб її сусідки не було. І її господарка як раніше любила от і 12 фіалка загадала бажання і заснула з надією що воно здійсниться. Наступного ранку вона розплющила свою голубі оченята і побачила що її сусідки нема вона не повірила своїм очам закрила їх і знову відкрила її радощам не було меж, і тут вона почула розмову своєї господарки і її подружки та дякувала що вона доглянула за її квіткою поки вона була у бабусі.
Фіалка дуже зраділа и в водночас засумувала то що вона думала тільки про себе вона освоїла для себе урок. В першу чергу треба думати про інших а потім вже про себе.
Вона почала жити як раніше, за нею доглядала і любила її господарка.</span>
Ви бачили місто в золотому саду. То наш Київ. Тепла осінь тихо ступає його
вулицями. Дніпрові кручі вона вже розмалювала неповторними золотистими
фарбами .Листя каштанів на багатолюдному Хрещатику аж горить. Ще
яскравіше сяє золотом горда Софія.
Риба ))))))))))))))))))))))))))))))))
У світі існує багато царств, та найбільшим і найсильнішим вважається царство Мови із столицею Морфологією. Тисячоліттями жителі цього царства жили дружно, підтримували одне одного: звуки складалися в слова, слова об’єднувалися в сім’ї — частини мови і складали словосполучення, речення, тексти; службові частини мови вірно служили самостійним. Та одного дня між частинами мови виникла суперечка, хто в царстві Мови найголовніший. Іменник доводив, що саме він повинен стати царем, адже його сім’я найбільша. Він дає імена всьому, що є довкола.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.