Нехай (частка) серця (підмет, іменник) не (частка) знають (присудок, дієслово) супокою (додаток, іменник), Хай (частка) обганяють (присудок, дієслово) мрії (підмет, іменник) часу (означення, іменник) біг (додаток, іменник), І (сполучник) ваша (означення, займенник) юність (підмет, іменник) буде (присудок, дієслово) хай (частка) такою (присудок, займенник), Щоб (сполучник) їй (додаток, займенник) ніхто (підмет, займенник) не (частка) заздрити (присудок, дієслово) не (частка) міг (присудок, дієслово). Речення спонукальне, неокличне, складне з різними видами зв"язку (безсполучниковим та сполучниковим сурядним і підрядним).
Моя мати дуже смачно готуе. В нас вдома завжди е щось смачненьке. Ii кулiнарнi здiбностi вона перейняла у бабусi. Коли мама готуе я з захопленням дивлюся та де-чому вчусю.
1. Петрику! Завтра приїду до тебе на гостину о 16 годині.
Аби чим, ніскільки, ні про що, хтозна від чого, аби з ким, ніхто, аби якому, щось, будь-якого, що-небудь, на якому-небудь, чий-небудь, на чому-небудь, ні в якому.
Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.