Дятел
Його кузня—дерава
Дятел—5 букв,2 буква—я
<span>З давніх часів людство шанувало своїх дідів, прадідів, бабусь і матерів. Але мало хто знає, що посягало на їх безтурботну долю у минулих роках. Хтось скаже, твоя бабуся пережила багато лих, але створила таку міцну і дружню сім'ю, і спитає твою думку про це. А ти навіть не зможеш відповісти, бо тобі буде соромно. Можливо твої предки були войовничими козаками і у тобі живе дух перемоги, чи у твоїй історії існує щілина великих математиків чи фізиків. Навіть зараз ти шукаєш своє покликання, так чому не можна звернутися до своєї історії, історії своїх предків?</span><span> Наші предки слов'яни Аскольд і Дір були попередниками засновників Києва, твоєї батьківської землі. Вони можливо і твої предки, ти тільки це не помічаєш. І ці двоє храбреців створювали славну історію нашої батьківщини. Без історії своїх предків ти будеш вагатися у своєму виборі в житті. Не звагай часу, спитай у близької людини - хто я? хто мої бабуся й дідусі? І тоді ти зрозумієш якою обширною і цікавою може бути твоя історія, твоє життя і існування у дружному колі минулих часів. </span>
Постукала осінь до мене в віконце
Я встала з ліжка сонячного та світлого дня.І дивлюся у вікно ,а там стоять всі дерева одягнуті в червоне,жовте,оранжеве вбрання.Берези стоять всі покриті жовтими цяточками,ніби сонечко залишае останні свої сліди.Дивлюсь вниз ,а там вся земля покрита золотом.Дивлюсь в небо хмарне, а там ,а там сонце прощаеться зі мною.
<span>Ось так,осьнь постукала до мене в віконце.</span>
весь интернет облазил, нигде нету такого
------------------------------------
Статуя Матері Божої у селі Сільце
Село Сільце — мальовнича казка, поринувши в яку, забуваєш усе. Село гарне, добре і напрочуд мальовниче.
Усім людям в селі добре ведеться, тому що оберігає його Мати Божа, скульптура, споруджена при в'їзді в наше Сільце.
Змінюється суспільний лад, змінюється і ставлення до духовних цінностей. За часів комуністичного режиму статую було майже зруйновано. Але люди заховали її. Коли ж Україна стала незалежною, скульптуру Матері Божої відновили, і з того часу вона не перестає милувати наші очі, тривожити душі — стоїть на роздоріжжі в тіні двох пишних туй.
Висота статуї близько двох метрів. Виготовлена з білого гіпсу. Постать Матері Божої з дитятком стоїть на невеликому постаменті, оздобленому камінням та керамічною плиткою. Аби скульптура не намокала, над нею розкинуто намет куполоподібної форми з тонкої жерсті. Кріпиться він на чотирьох тоненьких колонах. Перед постаментом підмуровано дві сходинки, на які перехожі кладуть квіти та невеликі образки.
Коли заходиш в село, Свята Марія тебе зустрічає, а коли залишаєш — благословляє у путь. Коли хтось чужий приїжджає в село, завжди зупиняється і творить молитву. Я вважаю, що місце для статуї обрано дуже вдало, бо вона вкрай потрібна селу.
Кожен раз, зупиняючи погляд на спокійному образі Марії, задумуєшся над своїм життям, усвідомлюєш власні вчинки. Мешканці нашого села люблять сюди приходити. Тут на душі стає краще, тут звертаєш погляд до Бога, стаєш добрішим.
Надія Мандибур.
Пам'ятник воїнам-односельцям
На Збаражчині, у мальовничій місцевості, розкинулося старовинне українське село Вищі Луб'янки. Родючі землі, долини, річка, ліс ще за найдавніших часів приваблювали сюди поселенців. Вони обробляли поля, розводили худобу; з кожним роком населення села зростало. Люди працювали дружно, допомагаючи один одному.
Мирний їх спокій не раз переривали напади монголо-татарських орд і війни. Та найглибший слід у душах майже кожного жителя залишила Велика Вітчизняна війна.
Жорстокі бої точилися скрізь. Небезпека нависла і над Вищими Луб'янками. Сотні безстрашних, юних серцем, встали на захист рідного села. Люди, які боролися за наше щасливе сьогодення, віддали найдорожче — життя.
Жителі Луб'янок свято шанують пам'ять про тих, хто захищав і визволяв їхнє рідне село від фашистських окупантів. З нагоди святкування річниці Перемоги нашого народу над гітлерівцями у селі було споруджено пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули, визволяючи Україну.
На п'єдесталі здіймається велична постать воїна-визволителя, в якій поєдналися усі риси та якості, притаманні безстрашним українцям. Це — широкоплечий чоловік з гвинтівкою в руках. У нього — мужнє слов'янське обличчя. В очах солдата — гнів і ненависть до завойовників і велике бажання миру. Герой стоїть, піднявши голову. В його вигляді — незборима твердість духу.
На обеліску — напис: "Воїнам-односельчанам, які загинули в боях за Батьківщину". Обеліск завершується хрестом. Нижче хреста — голуб і напис: "Миру-мир". Чітко викарбувано прізвища та імена тих, хто віддав своє життя за щасливе сьогодення.
Пам'ятник споруджено у 1967 році. До нього ведуть сходи. Перед монументом — дві клумби: їх щороку засаджують квітами учні нашої школи. Біля обеліска завжди чисто і прибрано. Сюди ніколи не заростає стежина, тут завжди квіти.
Монумент витесано з каміння. Скульптор — Василь Волошин, наш земляк. Народився і живе у Збаражі. На відміну від живописця, скульптор, створюючи образ людини, не може показати її в оточенні, бо це не властиво мистецтву скульптури. Скульптуру добре розглядати спереду. Кожна алегорична деталь займає своє, глибоко продумане місце в композиції. Гвинтівка — символ, що допомагає відобразити загальний задум монумента.
Довго працював Василь Волошин над пам'ятником. Нарешті монумент було споруджено. Напис на ньому нагадує нам про те, що куди б ми не йшли чи їхали, тут повинні зупинитися.
Тож вклонімося доземно усім, хто віддав своє життя за наше щасливе сьогодення
АБО ПРОСТО ЗАЙДИ В ВІКІПЕДІЮ ТА ПЕРЕПИШИ ЗВІДТИ (я так про золоті ворота написала)А ТУТ ЗМІНИ ДЕЯКІ МОМЕНТИ І НАПИШИ
