1)Як у тексті автор називає ведмідя?
2)Які були сніжинки?
3)Що робить білочка-вертуха?
4)Що робить борсук у норі?
5)Хто зрідка виходить гуляти?
6)Що зробив мороз?
7)Яка прийшла зима?
8)З ким попрощалась осінь?
Ответ:
1)У рідний край,грозою вмитий, ведуть усі шляхи на світі. 2)Цвіте земля, задивлена в свободу. 3) У кожному жарті є добре прихована правда. 4) Вишневий цвіт, розбуджений весною, забуяв. 5) Прикрашена зимовим сріблом земля виблискувала. 6) Блищали зорі, освітлені місячним сяйвом. 7)Існують прекрасні дороги, націлені на перемоги. 8) Здобутий працею хліб м'якший від дарованого бублика. 9) Позиченими у сусіда кістки не розгризеш. 10) Роботу, відкладену на майбутнє, проклянуть нащадки.
Объяснение:
Вчителька диктувала на уроці, має бути правильно)
Осінь і зима нашого життя
Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.
Цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою, сумною...
Мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. Це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.
Найстрашніша річ - це самотня старість. Людина ніколи не зможе змиритися з нею. Виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.
У давні добрі часи люди жили великими сім'ями. Старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. Старих людей оточувала малеча: онуки, правнуки... В українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. Радість спілкування з дітворою допомагала їм легше переживати втому, нездужання. Скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!
Зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю, спогадами...
Мені дуже подобається вірш В. Симоненка "Старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. Немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":
Все стерпить, хіба заплаче стиха,
Дивлячись на добрих малюків.
Все стерпить - докори, сором, лихо, -
Лиш би вмерти на землі батьків.
Звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? Адже це порушення Божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. Над цим слід замислитися, бо життя минає так швидко...
Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."
