Наш народ здавна відзначався своєю високою духовністю. Вона з глибини віків промовляє до нас звичаями, обрядами, піснями, чудовими спорудами і фресками Софії Київської, Михайлівською золотоверхою, справжнім дивом — козацькими соборами, то стали виявом народного бачення й розуміння краси, духовного багатства українського народу.Ми ніколи не були бездуховними, примітивними. А якщо й трапляються окремі «людці», «безбатченки», що готові посягнути па святині, то воші знаходять осуд і ганьбу у людей. Згадаймо, як виступили мешканці села Зачіплянки проти Володьки Лободи, який зазіхнув на святая святих — собор (роман О. Гончара «Собор»).Саме у ставленні до старого козацького собору тут показано духовну сутність народу. А Софійський собор — це втілення душі народної, народного духу, духу, громадянства, мудрості.Духовність людини — це особлива здатність цінувати, зберігати, примножувати найвищі прояви високого, здійснювати лише праведні вчинки, творити добро не заради похвали, а за власним сумлінням. Розумна людина обов’язково приходить до віри в Бога, бо саме у десяти заповідях Господніх — мораль, етика, основні закони людського буття.<span>Ми живемо у скрутні часи. Нині у душах багатьох людей панує хаос. Знецінюються моральні та стичні цінності, часто світом керують неправда і гроші. Люди кинуті напризволяще. Вони зрікаються віри й добра. Тупцюються на місці, наче сліпці, заганяючи себе у глухий кут самознищення. Замість духовних цінностей на першому плані — низькі потреби.
</span>Скарбницею людського духу є мова народу. Адже саме через мову народ передає свої мрії, бажання, прагнення, переживання. Наша мова належить до найрозвиненіших, найбагатших мов світу. Але сьогодні, на жаль, і вона переживає важкі часи. Деякі наші співвітчизники готові легко зректися рідного слова, замінити його чужим. Нині так, як і за часів Т. Г. Шевченка, ми нерідко бачимо плазування перед західним. А наш духовний батько нам заповідав:Не шукайте, не питайтеТого, що немаєІ на небі, а не тількиНа чужому полі.<span>Я твердо переконана, що восторжествує правда на землі, злагода, добро між людьми. Ми усвідомимо заповіти предків, згадаємо про наш святий обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим та майбутнім. Ми будемо берегти духовне багатство нашого народу, примножувати його. Ми повинні задуматися про те, яку духовну естафету наше покоління передасть наступним, які духовні цінності ми створимо, передамо нащадкам.</span>
К о р а б л' і - 3 скл., 7 букв, 7 зв., 3 гол., 4 приг.
л' у б и т' - 2 скл., 6 букв, 5 зв., 2 гол., 3 приг.
Тому що дієслова різних дієвідмін по-різному відмінюються. Наприклад, у третій особі однини 1 дієв. закінч. -е. 2 дієв. -ить, третя ос. мн. 1 дієв. - закінч. -уть, -ють. 2-га - -ать, -ять.
~ Діалог~
(Розмова по телефону)
— Привіт, Катю!
— Привіт, Ліза!
— Ти, вчора подивилася телепередачу "Ранок" ?
— Так. Я її завжди дивлюся ранком.
— Ну і як тобі цей випуск про збереження культури?
— Він мені дуже сподобався тим , що люди після його перегляду зможуть замислюватися перед тим як руйнувати пам'ятки архітектури.
— Так, це на сьогоднішній день дуже поширена проблема. Я не розумію тих, хто руйнує історію значних архітектурних споруд.
— Я пам'ятаю, про те як говорили о руйнування одно пам'ятника. Це було жахливо. Одне питання, НАВІЩО!?
— О, це дуже жахливо. Я вважаю це дуже поганий вчинок. Так як вони не тільки зруйнували пам'ятник, а ще і історію к цьому монументу.
— Так, я з тобою згодна.
— Ясно, мені вже час бігти на курси історії.
— Авжешь, Добре бувай !
— До наступної телепередачі!