Козаки за внутрішніми якостями та за зовнішніми ознаками були повним відображенням свого народу, свого часу, вони відповідали всім ознакам справжніх патріотів своє Батьківщини.<span>З постриженою головою на якій був тільки чуб (оселедець), з довгими вусами на верхній губі, вічно тримаючи люльку в зубах, погляд завжди був похмурим, зустрічаючи сторонніх спочатку непривітно, неохоче відповідаючи на питання, згодом лагіднішав, веселішав. </span>
<span>Постать козаків завжди надихала мужністю, неповторним гумором, молодецтвом. Завжди був здоровим, вільним від хвороб, умираючи в більшості на війні, віддавав шану свої рідній землі. </span>
Сьогодні наш народ є слабким, недовговічним, порожнім: як до дев’яноста років хтось доживе, то вже стежки під собою не бачить, а в данину у сто років тільки в силу вбирався, тому козаки жили довго і весело.
<span>Що стосується внутрішніх якостей козаків, то помітна суміш вад і чеснот, вважаючи головним заняттям і ремеслом свого життя війну, захист свої неньки України : часто підступні, хитрі, жорстокі, дикі щодо своїх ворогів. </span>
Козаки були справжніми братами один одному, друзями, вірними товаришами, надійними соратниками.
Характеристика козака. Добродушність, щедрість, безкорисливість, щира дружба, висока любов до свободи – були характерними рисами наших козаків, вони краще воліли люту смерть, ніж ганебне рабство.
<span>Щодо сторонніх осіб козаки були гостинними і привітними. " </span>У Запоріжжі любий бажаючий міг прийти у курінь, жити чи пити без ніяких допитів або вдячності за гостинність.<span> "</span>
Війна у житті козаків була головною справою, тому на війні відзначалися розумом, хитрістю, умінням раптово і несподівано напасти на ворога, вражаючи великою відвагою, терпінням і здатністю дивитися в очі смерті. У боях вмирали як справжні лицарі, не дорожили своїм життям «Уміючи шарпати, уміли і померти не скиглячи<span>».</span>
<span>З вечора до ранку
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.</span>Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.<span>А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.</span>
Моє літо було дуже гарним та яскравим, але є одна історя як ми з друзями рятувал пташку зі зломаним крилом! Ми її замітили буля магазину вона стояла біля урни але не могла взлетіти ось ми їй рішили допомгти і зараз вона десь літає в місті!!
Я так люблю ці вересневі дні за спокій у природі, у розмові, за паморозь на сливах, за любов, за павутину бабиного літа
