Зима
<span>Біла чарівниця прийшла,
Всі дерева замела.
Килимком заслав сніжок
Річку, стежку, роріжок.
Небо чисте у блакиті
По нім пливуть хмарки живі.
Дерева шапками укриті
Стоять, немов уві сні.</span>
Н. чотириста сорок чотири сто дев'яносто вісім п'ятсот сімдесят два
Р. чотирьохсот сорока чотирьох ста дев'яноста восьми п'ятсот сімдесяти двох
Д. чотирьохстам сорока чотирьом сто дев'яносто вісьмом п'ятистам сімдесят двом
З. чотириста сорок чотири сто дев'яносто вісім п'ятсот вісімдесят два
О. чотирьмастами сорока чотирьма сто дев'яносто вісьмома; п'ятьмастами вісімдесят двома
М. на чотирьохстах сорока чотирьох на сто дев'яносто вісьмох на п'ятистах вісімдесяти двох
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
Земля обітована-заповітна мрія.
Ахілесова п*ята-вразливе місце.
Після дощику в четвер-ніколи.
Співати дифірамби-вихваляти кого-небудь.
Знімати стружку-лаяти кого-небудь.
Ставати цапки-змінювати певний спосіб життя.
У кишені бряжчить-багата людина.
Хоч мотузки крути-людина, яка подається впливу.
Попускати віжки-послаблювати гнів.
Хоч греблю гати-багато.