Я дуже люблю весну. Вона приносить із собою тепло. Поступово природа повертається до життя після зимової сплячки. Чорна земля вкривається зеленою травою, з’являються квіти, на деревах розпускається листя.
У нашому селі весна дуже гарна, особливо, коли заквітають сади, бо сади в нас густі, з численними плодовими деревами. Весна – це час пробудження природи та початку польових робіт. Люди починають засаджувати городи, худобу виводять пастися на луги. На поля виїжджають комбайни та сіялки, цілий день чутно їхнє гудіння.
Сходить лід з річки, що тече край села, і люди починають рибачити. У лісі, що знаходиться поруч із селом, у травні повно грибів, всі приносять додому повні відра. З неприємностей, що приносить із собою рання весна, це розмиті земляні дороги. Неможливо пройти вулицею та зберегти взуття чистим. Та зрештою все підсихає.
З весняним теплом до села повертаються птахи. Звідкись вилазить мошкара, гудуть бджоли на пасіках. У цей час всі жителі села дуже бояться, щоб не трапилася гроза та не повибивала пилок з квітів, бо тоді сади не дають врожаю. А коли дерева оцвітають, дощу радіють, бо він живить землю та допомагає рости усьому, що посаджали.
Навесні ми все більше часу проводимо на відкритому повітрі – працюючи чи гуляючи. День стає довгим, погода приємною, заняття різноманітними. Особливо сильно хочеться бути на природі – у лісі чи на річці, бо саме там прихід весни відчувається найбільш яскраво.
<span>
<span>
</span></span>
Епітети
метафори(уособлення)
порівнння
зменшено-пестлива форма
можливо ще щось є , я не професіонал у цій справі)
• «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари...» (Дід Дем’ян)
• «...Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». (Михайлик)
• «В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю». (Мати Михайлика)
• «З двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять угору. ...Жінка зупиняється... потрісканими пальцями поправляє хустинку, а в її чорних очах закипають темні сльози...» (Жебрачка)
• «Біля самого вориння з козубом у руці стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі». (Люба)
• За яку книжечку « я віддав безсовісному крамареві аж п’ять крашанок…» (« Три торби реготу»)
<span>
У цій сильній фразі могутнього Воланда , героя роману « Майстер і Маргарита» , зосереджено вся безмірна і неймовірно емоційна повага до талановитого й справжнього авторства . « Рукописи не горять » , – в цій короткій сентенції присутня ціла гама страждань і пристрастей , до яких схильні по-справжньому творчі люди , і , безумовно , переживання самого автора , неодноразово гнаного й переслідуваного за свої неоднозначні й настільки прекрасні твори .</span>Цією фразою автор хоче загострити увагу читача на тому , що справжнє мистецтво вічне , і що б не трапилося , творець знайде своє визнання , нехай навіть через сотні , тисячі років. Адже як свідчить історія , так мало талановитих людей було по -справжньому оцінено своїми сучасниками. Незалежні , геніальні розуми набагато випереджали свій вік , і лише далеким нащадкам судилося усвідомити всю силу і велич їх дару. І нехай їх книги публічно спалювали на площах , нехай їх імена віддавалися анафемі , лише мудрий час здатний дати рукописам справжню цінність для майбутніх поколінь і мистецтв.Так повставали з попелу твори видатних авторів , несправедливо обмовлених і забутих за часів інквізиції , терору , тотальноюбезграмотності і мракобісся . Адже кожен , хто намагається вирватися з тісних уз загальної сірості , в усі часи представляв собою загрозу. Знищити такого ворога , звернути на порох його твори – це прагнення темних і недалекоглядних людей завдало чимало непоправних втрат історії та мистецтва . Але « рукописи не горять » , і прозріння , світло і справжній геній , незважаючи ні на що , восторжествують .<span>Ніщо не може бути забуте на цій землі , і кожне кинуте в благодатний грунт зерно звернеться незабаром хорошим , щедрим урожаєм. Так кожне талановитий твір , правдиве слово або просто хороший вчинок ніколи не кануть в буття , а залишать свій слід в пам’яті і душах багатьох людей.</span>
<span>Я дружу в классе практически со всеми. Я ко всем в своем классе уже привыкла. Поэтому я чувствую себя в классе комфортно. Дружить надо со всеми. Ведь мы как одна семья
</span>
