Швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від Гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні Вітрику. Вже другий день триває переслідування, Швайка поранений. От його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. Та от Вітрик мчить швайку до діброви, де Швайка вбиває Гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. Проводи козаків Дванадцятирічний Санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом Грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх Воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. Це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. От дід Кібчик (Грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до Кам’яного острова, то нехай примкнуть до Василя Байлемового. Козаки відпливають, а Санько з Грицем і дідом ідуть додому. Гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. Врятуймо Воронівку Грицько розповідає Санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. Потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до Воронівки, то була корова, що втекла. Наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. Хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. Тут бугай Петрик з череди Грицька зайшов у село та наробив переполоху. Всі боялися цього бугая, тільки Демно Дурна Сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати Петрика, та дід Кібчик не дозволив. Грицько заспокоїв Петрика, та сказав Санькові, що вони візьмуть з собою Демка на згарище.
Революції в Україні та неспроможність народників розкрити всіх суспільних питань. Заклик народу йти вперед не змінюючи курсу! Курсу до незалежності
Наші батьки часто нам говорять про те, що варто знати своє минуле.Ми не завжди замислювались - навіщо? Недарма хтось з мудрих сказав, що той, хто знає минуле - володітиме майбутнім.Можливо, хтось скаже, що нам ще рано говорити про керування майбутнім. Але краще, шоб не було запізно! Історія наших предків - безмежне надбання, яке потрібно знати, цінити, берегти та примножувати. Ми повинні знати минуле свого народу, своєї держави.
Кожна освічена людина повинна розуміти, що без прожитого минулого немає життя сучасного, без древнього немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для нас історія нашого народу - це не просто минуле, це його серце і душа.Як можна пояснити, чому українці так шанують хліб і землю, яку називають священною, чому калина має таке глибоке символічне значення для нашої культури? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу, бути гідним громадянином своєї держави.
У чому полягає мудрість історії? Її потрібно знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.І страшно, що кров проливається в наші дні. В цей нелегкий для України час, ми чуємо, що Крим і Донбас - це не частина нашої держави.І лише той, хто не знає і не шанує свою історію, може промовчати або заплющити на це очі.А коли очі відкриються, то не вже буде ні держави, ні народу.
Знайте і цінуйте минуле, бережіть майбутнє!
Мені наснилося дитинство
Ота хатина , край села
Я народилась там, зростала,
Зустріла юність і пішла...
Еге ж , у світ пішла шукати,
Можливо щастя більше десь?
Любіть Вітчизну, мир і спокій!
Я знаю, щастя в цьому теж.