У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої кори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
<span>Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.</span>
Вчинені - це дієприкметник
Діти гуляли на галявині у садку у м`ячя.І побачили дуже красиву синицю на неї всі дивились яка вона красива, як вона красиво сидить , аж раптом підходять до неї погані хлопці і заказали на синичку "ба ба ба"синичка злякалась і впала із гілочки.Всі підбигли до синички і понесли її до виховательки, вона сказала заберіть її додому щоб вона набралась сил.Діти забрали синичку додому.Вони дбайливо доглядали бадолаху пока вона не набралась сил. Прошов місець.синичці стало луче.Діти її назвали хоробра синичка і відпустили її на волю.На другий день вона прилетіла і сіла на підвіконя почала стукати у віконце , діти підбигли до віконця і побачили хоробру синичку,вони вибігли на вулицю і стали гуляти знею.А погані хлопці заздрили дітям що у них есть така хоробра синичка, і вони стали шукати синичку щоб напугати а потім вилюкати.
<span>"Я — хлібороб, — з гордістю вимовляє людина, яка працює на землі. — Поле — це моє життя". Окинь оком поле... Хліба сколихнулись і заграли хвилями. Сонце залило промінням ці хвилі і відбилося міріадами маленьких сонць у краплинах роси на колосках. Колос звичайний і незвично дивовижний. Сивий колос жита і золотий пшениці. </span>