«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Наталка Полтавка
Чесна, працьовита
Любить,шанує,поважає
Кохає нерішучого сироту Петра
Українська дівчина
<span>
Що таке любов? Це питання
споконвіку хвилює людей: про любов співають пісні, складають вірші, а
зараз навіть проводять наукові дослідження. Кажуть, без любові життя
нічого не варте. Та ніхто не може визначити, що то за почуття, яке
захоплює людину та робить її щасливою, що руйнує долі, коли вмирає.
Любов має владу над нами, тому так пише Л. Костенко у своїй поезії:
<span>Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!</span>
Як на мене, любов – це таємниця. Проте для себе я її розумію так:
любов – це небайдужість. Коли ти відчуваєш тепло, радість, наповненість
поруч з кимось, коли проводиш з людиною час та знаєш, що жодна хвилина
не втрачена марно, коли хочеться бути поруч знов і знов, а також бажаєш
людині щастя та хочеш допомогти їй – це й є любов. Також любов – це
вдячність та прийняття іншого таким, який він є. Це такий стан душі,
коли поруч із кимось у тебе є все для щастя, а весь світ радіє з тобою:
<span>Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання… (В.Сосюра)</span>
Любов буває не лише до іншої людини. Буває любов до Батьківщини,
свого рідного краю, того клаптику землі, на якому тобі дорога кожна
квітка. Особисто в мене такі теплі почуття асоціюються з мамою та татом,
близькими друзями, улюбленим котом, а ще – з нашим домом, деревами у
саду, дитячими іграшками, улюбленими книжками, навіть велосипедом!
Можливо, це не любов у високому значенні, про яку міркують філософи та
митці, проте я вважаю, це також вона. Недарма ж бо слово «улюблений»
походить від «любити».
Любов буває пристрасною та, нажаль, нерідко сумною. Навіть якщо сам я
цього ще відчував, проте присвячені пристрасному коханню рядки не можу
читати без того, щоб серце не обняла невідома туга. Мабуть, любов – це
те спільне для нас усіх, що ми всі відчуваємо та розуміємо. Тож я
зрозумів, що необхідно берегти це світле почуття в серці, турбуватися
про людей, яких любиш, оточувати себе лише улюбленими речами та
витрачати свій вільний час на улюблені заняття. Таким чином можна
наповнити своє життя любов’ю.
</span>
