<span><span><span>
</span></span><span><span>1. Цілеспрямований.
</span><span>Ця риса проявляється у Климка, коли він рішуче вирішив, що піде за сіллю і полегшить життя своїх близьких.
</span></span><span><span>2. Відповідальний, працьовитий.
</span><span><span>Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитися поратись: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, налити дядькові юшку, яку сам зварив. </span>
</span></span><span><span>3. Відважний, безстрашний.
</span><span>Це риса характеру помітна у вчинку на базарі, коли він спромігся захистити чужу дівчину, яка потребувала допомоги.
</span></span><span><span>4. Легковажний.
</span><span>Йдучи на своїх нелегких шляхах він не думав, які будуть наслідки.
</span></span><span><span>5. Оптиміст.
</span><span>Але він надіявся на краще, тобто повернення додому та допомоги близьким. Він не зважав на нестерпну біль у ногах.
</span></span><span><span>6. Врівноважений.
</span><span>Ця риса почала проявлятися у період війни, а саме тоді, коли він спокійно водночас з тяжким смутком на душі втратив свого дядька, а також коли він зміг пристосуватися до самотнього життя, але пізніше його підтримав його друг Зульфат.
</span></span><span><span>7. Климко — хлопець, який може допомогти у біді.
</span><span>Допоміг вчительці разом з другом перенести її речі, а також допоміг тітці Марині перевозячи віз.
</span></span><span><span>8. Схвильований
</span><span>Навіть в останні секунди свого життя він хвилювався за своїх близьких, друзів, але розумів, що нічим не зможе їм зарадити.</span></span></span>
<span>Серпень для бджіл — уже осінь, і вони починають посилено готуватися до зими. Закінчується основний медозбір, зменшується кількість культур, що квітують, та й скупенькі вони на нектар. Змінюється й поведінка бджіл, вони починають економити корм, і перший вияв цього — виганяють зі свого гнізда трутнів. Роїння закінчилось, а під час щедрого медозбору їм доводилося працювати цілодобово. Важка робота підірвала їхні сили, багато особин загинуло, а ті, що залишилися, настільки підупалі, що не в змозі пережити зиму.Весь тягар зимівлі і майбутнє сім’ї лягає на бджіл, що з’явились чи з’являться в серпні-вересні. Найбільш життєдіяльні, молоді та сильні, вони до наступного сезону збережуть здатність вирощувати нове покоління, будувати стільники, збирати мед та пилок.А поки що бджоли починають переносити відкритий мед з нижніх і бокових стільників та нагромаджувати його у верхній частині вулика. Льотки тепер посилено охороняються, навіть уночі. Щоб допомогти комахам в охороні житла, пасічники залишають льотки маленькими, не більше 5 см в діаметрі, а верхні закривають зовсім, хоча бджоли можуть зробити це й самі, заклеюючи їх, як і щілини у вулику, прополісом.При цьому вони продовжують опікуватись маткою: щедро годують її, готують місце для відкладення яєць, звільняючи від меду найтеплішу середину гнізда. Якщо матка молода, то аж до холодів вона може відкладати яйця.Інтенсивність і тривалість яйцекладки великою мірою залежить від наявності кормових запасів у гнізді. Якщо навесні матки продовжують відкладання яєць при мінімальній кількості корму (5-7 кг) і за погоди без взятку, то восени завершують кладку навіть при запасах 12-15 кг. Великі кормові ресурси потрібні для збільшення бджолиної сім’ї не тільки в кінці сезону, а й на початку наступного. Ось чому сім’ї, що запасли мало меду, порівняно рано перестають вирощувати розплід, а він — гарантія високих медозборів наступного року. Тому в багатокорпусному вулику залишають 2-3 корпуси, в дадановських вуликах — повні гнізда, в лежаках — 12 рамок, пакетним сім’ям — по одному корпусу з кормом. Дуже важливо, щоби бджоли в цей час могли знаходити хоча б невелику кількість нектару — це підтримує їх в активному стані. Такі стимулюючі пізньолітні та осінні взятки сприяють нарощенню маси молодих бджіл.При недостатніх запасах корму на зиму пасічникам доводиться згодовувати комахам цукровий сироп. Готують його так: в одному літрі доведеної до кипіння води розчиняють кілограм цукру, охолоджують розчин до температури 35-40 градусів і на ніч дають сім’ям в годівничках приблизно по 3-4 кг. Його швидко знаходять бджоли та переносять до гнізда, видаляючи з сиропу зайву воду, збагачують його ферментами, тобто працюють над його переробкою так, як і над нектаром. Через 1-2 доби, а інколи навіть наступного дня сироп дають знову — і так доти, доки запаси корму не будуть доведені до мінімальної норми (16-18 кг).Переробляючи сироп, бджоли затрачають багато сил і дуже слабнуть, тому додатковий корм краще давати в першій половині серпня, щоб у його переробці узяли участь літні бджоли, які все одно не доживуть до зими. Цю роботу можна полегшити і водночас поліпшити якість корму, якщо додати в сироп небагато, хоча б третину, меду. Поповнювати запаси можна і наприкінці серпня, якщо стоїть тепла погода. Дуже важливо, щоб бджоли в цей час споживали той корм, що приносять, а не із запасів, накопичених на період зимівлі. Давати цукровий сироп доводиться й тоді, коли заготовлений мед має великий уміст мінеральних солей, що викликають у бджіл кишкові розлади. Зазвичай це відбувається, коли в роботу йде так званий падьовий мед, який бджоли збирають із солодких виділень тлі та інших сисних комах. Цей мед темний, з зеленкуватим відливом, густий і в’язкий. Навіть його незначна наявність у квітковому меді шкідлива для бджіл, особливо взимку, коли вони позбавлені можливості вилітати, щоб звільнити кишківник, тому на зиму такий мед із гнізда видаляють. Для людини ж такий мед вважається дуже корисним.</span>
В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Людина завжди прагне бути щасливою. А взагалі, що таке щастя? Мабуть, для кожного по-різному. Я вважаю, що кожен повинен сам обрати. Наприклад, для мене щастя – це бути разом зі своїми близькими мамою та татом. Але ж як здоров’я, вища освіта та ще багато різних факторів? Так, неодмінно вони також потрібні для спокійного та щасливого життя. Я вважаю, що навіть коли ви маєте здоров’я, освіту, гроші тощо, але при цьому не маєте близьких людей, які можуть допомогти вам у скрутну хвилину, то життя втрачає сенс. Так, життя – не «практика без теорії», і тому воно яскраве та непередбачуване. Адже якби життя проходило спокійно та без поразок, тоді б не існувало ні горя, ні щастя. З одного боку «не існувало б горя» добре, але без горя людина не пізнала б щастя. Я думаю, що дуже важливо вірити у себе та просто радіти тому, що живеш не звертаючи уваги на дрібні проблеми. У житті існує багато проблем, тому слід навчитися долати їх за допомогою рішучості та впевненості у собі. Адже, яке може бути щастя коли людина замкнена та не впевнена у собі. Можливо, я повторююся, але для мене щастя полягає у тому, щоб мати найближчих для мене людей, які завжди будуть раді мені не тільки допомогти, але й просто зустріти.
