<span><span>1Уміння, майстерність, хист2Вольові якості3Почуттєві якості</span><span>1Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.2Сміливий, розумний, спостережливий, витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.<span>3Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів.Справжній лицар, який щиро служить своєму народові, товариству</span></span></span>
Художні засоби «Ти знаєш, що ти — людина?»
Повтори:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Риторичні запитання:
«Ти знаєш, що ти — людина?»
«Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Неслухняний"Не було того дня,щоб хто-небудь не жалівся на Федька:там шибку з рогатки вибив;там синяка підбив своєму "закадишному"другові..." Сильний"Битися з ним і не пробуй,-перший по силі на всю вулицю.Ураз тобі дасть підніжку,зімне,насяде й пита:-Ну?Нажився на світі?Говори!" Сміливий,гордий"Тут же підскакує до Стьопки,хапа нитку й рве її до себе.Нитка тріскає,змій диркає....Вигляд у нього гордий." Впертий"Федько не як всі діти поводиться.Він не плаче,не проситься...Мати лає,грозиться,а він хоч би слово з уст,сидить і мовчить" Злий"-Що?Уже знов?-питає батько,глянувши на Федька.Федько ще більше насуплюється й починає колупати пальцем кінецю столу.А мати розповідає....." Сумний"Федько витирає сльози,що виступили з його очей,бере гроші й ховає в кишеню....." Здивований"І за що Бог покарав такою сибірякою...А батько нічого йому не каже,...." Наляканий"-Скидай,сучий сину,штани!-раптом грізно звертається батько до Федька.Федько спідлоба дивиться...." Втомлений"Федько ловко заткнув палицю в купу мокрою снігу,зняв шапку й витер піт:-Ху!...." Боязкий"Федько трусився,коліна його зігнулись і хилиталися на всі боки.Він мовчав....."
Щастя це не випадковість а нагорода за тяжку працю .Щасливою людина стає коли на це заслужить а на потрібно дуже сильно заслужити тому щасливими не народжуються а стають
1.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
2.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
