Навіть через 60 кілометрів брвт і сестра доберуться один до одного,бо вони рідня
<span>«Народ шукає в геніях себе». Ці слова В. Симоненка досить точно передають сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». У цьому зв'язку Т. Шевченко своє призначення виконав сповна.
Його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. Недаремно Шевченків «Кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої Канади наприкінці XIX ст. перші українські переселенці.
Найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. Землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам Господь засіває ниву житом-пшеницею.
Т. Шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. У нього, як і в народній творчості, Ісус за плугом ходить, а Марія їсти носить. Зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. У цьому зв'язку цікавий такий факт із життя Т. Шевченка. Перебуваючи 1847 року в Україні, він намалював у подарунок землеміру Д. Демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений Ісус Христос, що благословляє хліб.
Культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. Саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. Це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. До речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.
Жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. Адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. Саме тому у Т. Шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому. Культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. І те, що Т. Шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. Він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.
</span>
НАША СЛАВНА УКРАЇНА
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай,
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі й злі години
Ми для неї живемо.
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо.
<span> В. Самійленко</span>
ЦЕ МОЯ УКРАЇНА
Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна,
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна.
<span> А. Камінчук</span>
Любi,батьки!
Моi любi Батьки,я люблю iх бiльше усiх!Томущо,якщо не вони не було б й мене.Вони мене виростили,нагодували,лiкували коли я хворiв,гуляли зi мною на вулицш,купували все що я хотiв,а головне якщо б не вони я не змшг би нш ходити нi розмовляти!Так що друзш бережить своiх батькiв,вони святi,вони найголовнiше у твоэму життi!
<span>Весна - дуже гарна пора року. Тане сніг, з'являється молода травичка. Усміхнене сонечко пробуджує землю. Воно зігріває все довкола. Бубнявіють бруньки, зеленіють листочки, квітнуть первоцвіти. Дзюрчить весела річка. Повертаються до рідної домівки перелітні птахи. На всі голоси вони вітають прихід весни. Природа пробуджується до нового життя.</span>