Стаття в газету на морально-етичну тему.
Усі різні — усі рівні
Який загадковий світ у своїй грандіозній картині — поєднання людських всесвітів. Кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше — своїм внутрішнім світом. Я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. Я один-єдиний такий. Мій внутрішній світ неповторний, яким би він не був. Так само є неповторним світ тих, хто поруч зі мною.
Людина має не тільки біологічну суть, а ще й соціальну (політична тварина — так образно висловився Арістотель). Ми не можемо жити поза суспільством, не створюючи держави. Ми постійно потребуємо спілкування, ми не можемо бути самотніми. А той, хто не живе в суспільстві, той або надлюдина, або морально недорозвинена істота (Арістотель). Ми пов'язані один з одним тисячами невидимих ниток, здавалося б, очевидні речі слід належним чином сприймати, та наступає якийсь момент і комусь захочеться обірвати ці нитки. Так починаються війни.
Проблема «усі різні — усі рівні» стара як світ. Стільки зусиль було докладено до вирішення проблеми щодо поєднання рівності й індивідуальної свободи. Згадаймо Біблію: ми створені за образом і подобою Божою, отже, ми — рівні. Ми маємо вуха, але не чуємо. Тільки в XX столітті ми пережили дві світові війни. Експеримент з СРСР теж не вдався, не вдалося тоді створити суспільство Рівності й Братерства. Яке вже там братерство, коли Росія стала «первой среді равних» (Й.Сталін).
На мою думку, західні демократії правильно вирішили створювати в себе громадянське суспільство, яке дає кожному простір для самовираження, самореалізації поза державою, яка схильна нехтувати особистістю. Людина приречена на свободу, постійно знаходячись у ситуації вибору. Створюючи себе, ми створюємо світ. Обираючи себе, ми обираємо все людство. Усе надзвичайно просто і надзвичайно складно: «Царство небесне» в нас самих. Людина створена для добра, добро запрограмоване в ній, інакше людство вже давно б загинуло. Дійсність буде такою, якою зроблять її зусилля мільйонів людей. Треба зовсім небагато духовної роботи над собою, щоб стати терпимим і сприймати кожного таким, яким він є. Ми громадяни одного світу. Ми рівні. Світ у наших руках. Всесвіт один і той же для всіх. Мудрі слова були колись сказані Сенекою: «Я пишаюся не тим, що я громадянин Риму, а тим, що я громадянин світу». Ми є унікальними й неповторними. Ми — часточка загального. Ми — рівні.
<span>Про це слід думати, говорити, писати. Саме з таким підходом, залишаючись різними й рівними, ми зможемо захистити це крихітне життя у Всесвіті — Землю.</span>
Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!
Шукала кума Юхима, а Юхим коло неї.
У Сірка очей позичив, та й байдуже!
В космосі є планети.
<span>Нещодавно в космос полетіли </span>ракети.
<span>Багато людей прийшли на </span>космодром.
Кораблі<span> пливуть в морі.</span>
<span>Мені подобаються </span>зорі.
<span>Космонавт, коли летить у космос, вдягає </span>скафандр.
<span>У мене на столі стоїть красивий </span>комп’ютер.
Навколо планети Замля рухаються супутники<span>.</span>
1) Рослини й тварини володіють відчуттям часу. Кожна з них, підкорячись ритмові біологічного годинника, прокидається в певний час. Соловейко і жайворонок-юла прокидаються близько другої години ночі. На початку третьої години - перепілка, польовий жайворонок, зозуля, іволга, кропив'янка, горихвістка. О четвертій годині вилітають "на роботу" шпаки, трясогрузки. Близько шостої залишають свої гнізда горобці.<span> Ось такий "живий" годинник існує у природі.
2)</span>У Бабиному Яру в Києві, у тому місці, де під час війни починався протитанковий рів, тепер височіє великий дубовий хрест. Він поставлений 21 лютого 1992 року. 55 літ тому тут фашисти розстріляли українську письменницю Олену Телігу. Розстріляли разом з іншими патріотами, які служили Україні та її визволенню. Вона була згустком енергії, невичерпного оптимізму, романтичного максималізму і сприймання життя в усіх його проявах. їй судилося спалахнути яскравою зіркою і згаснути в апогеї апокаліпсису тих часів. Відсвіт від тієї зірки йде до нас і понині. Біля Олениного хреста завжди живі квіти...Олена Теліга мала коротке, наповнене активною патріотичною діяльністю життя. Творчий спадок її сягає 36 віднайдених на сьогодні поезій, близько двадцяти публіцистичних і літературознавчих статей, які друкувалися лише в газетах та журналах. Тільки по смерті стараннями друзів за кордоном вийшли збірки «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духу» (1947). Поезія Олени Телігй — то світлий, радісний, оптимістичний світ емоцій, почуттів, глибоких душевних переконань. У ньому, безперечно, важливе місце займає палка любов до України. Але, як усяке справжнє почуття, висловлене воно з класичною елегантністю.<span>Відкривати Олену Телігу, доростати до сили її духу, насолоджуватися її словом — то буде найсвітліша пам'ять про неї. А людина живе стільки, скільки про неї пам'ятають.</span>