Ответ:
Стихотворение «Памятник» было написано Державиным в 1795 году, когда 52-летний Гавриил Романович занимал должность президента Коммерц-коллегии в Петербурге. Он много сил отдавал работе на ответственном посту, однако никогда не забывал о столь любимой им поэзии.
Произведение относится к зрелому этапу творчества поэта, когда он занялся подведением итогов не только своего литературного пути, но и всей жизни. Переосмысливая полученный опыт, Гавриил Романович пытался определить свое место в жизни, в обществе, в литературе.
Во время своих размышлений придворный поэт обратил внимание на оду Горация, которая и вдохновила его на написание стиха «Памятник», ставшим, по сути, вольным толкованием одноименного произведения древнеримского поэта. В своем «Памятнике» Гораций поделился идеей величия истинного художника-творца. Тема бессмертия поэта и его литературных трудов была настолько близка Державину, что он стал одним из первых русских авторов, который начал воспевать собственный талант и поэтическую славу.
<span>Жили-были одушевлённые и неодушевлённые имена существительные. И всё время они ругались. Никто не мог их помирить. Одно могло их только помирить. Однажды в одном предложении их связали вместе,и вышло очень хорошее предложение. С тех пор стали они дружить. Одним словом не разлей вода!</span>
<span>Слова Печорина: “Я его также не люблю: я чувствую, что мы когда-нибудь с ним столкнёмся на узкой дороге, и одному из нас несдобровать” </span>
Неймовірні пригоди Івана Сили» — казка про життя реальної людини. А сам О. Гаврош наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу — це пригодницька повість про видатну людину. Прототипом образу Івана Сили стала реальна і людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі. «Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гаврош відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої
Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства.
Стефко
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За допомогою художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким способом захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні.
Юлько
Юлько вдома ніжний із матір’ю, любить гуляти містом із батьком, захоплений його розповідями про старе місто; з однолітками часто буває пихатим, заздрісним, нечесним.