«ГУСИ-ЛЕБЕДІ ЛЕТЯТЬ» ГОЛОВНІ ГЕРОЇ «Гуси-лебеді летять» Стельмах головні герої «Гуси-лебеді летять» головні герої діляться на позитивних та негативних. Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… «Гуси-лебеді летять» коротка характеристика головних героїв. Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів. Бабуся — проста селянська трудівниця Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна. Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Не було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються діти в піску, ліплять хатки. Федько теж ліпить, а тоді візьме та й повалить усе — і своє, і чуже. Битись із ним і не пробуй — найсильніший на всю вулицю.
Як пускають хлопці змія, прийде й одбере. Причому не підкрадається, а кричить на все горло, щоб віддали змія. Навіть троє хлопців не можуть нічого вдіяти. Федько одійде далеко, потім повертається й віддає іграшку, а на додачу — свої нитки.
Але так не часто буває. Найчастіше мами йдуть жалітися до Федькової матері. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечері батько, який працює в друкарні, кладе Федька на стілець і лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцеві дві чи три копійки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.
Не любив Федько й товаришів видавати. Найбільше йому діставалося за панського синка Толю — ніжну, делікатну та смирну дитину.
Федько спокушав Толю до своїх забав, і той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлівала, бачачи свого сина таким. Федькові знову діставалося від батьків. Мати говорила, щоб він не смів чіпати панську дитину, бо її батько вижене їх із квартири, яку вони в нього винаймали.
Надворі вечір. З хазяйського дому долинає ніжна музика. Батько і десь там походжає, мати грає, і Толя там — чистенький, нагодований. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці принесуть за квартири, мужики привезуть гроші за землю. І ніхто їх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дітьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворі буря, Толя дивиться у вікно й бачить, як посеред вулиці весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цікаве знаходять на доїм весело і любо. Толя не витримує і йде з ними, а увечері лежить із температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько підійшов до друзів і почав радісно роздати, що він був на річці, бачив, як іде крига, як знесло базарний місток. Вирішили завтра не йти до школи, а піти на річку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотілося подивитися на льодохід. Тому наступного ранку він теж з'явився на березі. Лід тріщав, лускався, сірі крижини лізли одна на одну, як у гурті волів. Толя все чекав, коли Федько піде на лід, як обіцяв. І запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризі річку. Федько погодився. Толя, якщо програє, віддасть свого ножики, а Федько — чижика.
Федько взяв палицю й побіг на кригу. Він вправно перестрибував з однієї крижини на іншу, підтягуючи її палицею до себе. Дорослі кричали на хлопця, але той не слухав їх. Пройшов до другого берега, а тоді знову назад через кригу. Усі аж завмерли зі страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослі зітхнули полегшено й вилаяли хлопця, відчуваючи скоріше захоплення спритністю, аніж злість.
Толя аж задихався від заздрощів, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризі дуже легко й весело, зате дивитимуться всі на нього, як на героя. Він попросив у Федька палицю й, не слухаючи його відмовлянь, стрибнув на крижину, потім на пругу. У цей час насунула купа льоду й відрізала панича від берега.
Толя розгубився, стояв і плакав, а люди бігали по березі й не знали, як йому допомогти. Раптом звідкись прибіг Федько з новою палицею, добрався до Толі й допоміг перейти на крижину, з якої той вибрався на берег. А крижина під Федьком тріснула, і він опинився у воді. Хлопці кинули Федькові пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тоді Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.
У цей час прибігли батьки хлопців. Мати Федька шарпала сина, лаяла і била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що він штовхнув його сина на лід. Федько, побачивши перелякані, благаючі очі Толі, уперше в житті збрехав. Вдома його били, поки втратив свідомість Три дні потім він лежав із високою температурою, поки й помер.
За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вікна і грався з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому.
Відповідь:
У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Пояснення:
Тих хто не поважає батька й матір - ти Господь карає!
Людина повинна завжди пам'ятати Бога, а не тоді коли потрібна допомога, чи складне становище!
Людина повинна знати всі заповіді Божі, дотримуватися їх, а саме головне поважати батьків і Бога!
Схожого у них те що обидві були вродливі, хоча авторка іноді глузливо описує зовнішність Рахіри. Спільного у них є також те, що вони палко кохали своїх суджених. Рахіра Саву, а Анна Михайла.
Відмінним є їх ставлення до роботи, Анна хоч і наймичка, але дуже працелюбна: всі свої гроші вона віддавала старенькій мамі, а Рахіра була ледаркою, на що авторка наголошує багато разів із уст Івоніки і Марічки.
Ще у них дуже різні характери. Рахіра була заздрісною і нечесною, на відміну від Анни, яка є втіленням доброти і безкорисливоссті.