Калина — один із найдавніших рослинних символів. Це знак життя, крові, вогню і смерті. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи дзьобають ягоди, приносячи людям вісті. Найчастіше це соловейко, сокіл або зозуля — птиці віщі, причетні до світотворення або до потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ померлих зі світом живих.
В українському фольклорі калина зустрічається дуже часто. І не тільки у фольклорі: українці й досі садять її перед своїми будинками та на могилах родичів. Про звичай садити на місцях поховань саме калину часто згадується в історичних та ліричних піснях: — Висип мені, мати, високу могилу,Посади в головах червону калину,Збери, мати, всю свою родину.То буде родина і пити, й гуляти.Мене, молодого, будуть споминати... У голосіннях: На червоній калиніЗозульки будуть кувати,Соловейки щебетати,А ми свого братікаВ гості будем дожидати. Виростає чудова калина й на місці поховання підступно вбитого брата (в інших варіантах — сестри), і в тій калині поселяється душа небіжчика чи небіжчиці. Голосом сопілки душа оповідає про наглу смерть: "А над забитим братом в полі при дорозі виросла калина, та така хороша, аж очі вбирає, літо й зиму на ній лист, і цвіт, і ягідки, все разом. Їдуть якось тим шляхом чумаки та дивуються:— Що то воно за калина така дивна? А один вирізав гілку, зробив сопілку, сів на возі, їде та й грає, а сопілка йому людським голосом співає: Помалу-малу, чумаче, грай,Не врази ж мого серденька вкрай!Брат мене вбив, в землю заривЗа того веприка, що в саду рив". У вірші Лесі Українки "Калина" вірна дівчина після смерті козака з жалю перетворюється на калиновий кущ: "Чия то могила в полі при дорозі,Що над нею калинонька цвіте на морозі,Що на тій калині листя кучеряві,А між цвітом білесеньким ягідки криваві".Шуміла калина листом зелененьким:"Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?Поки ніж не крає, дерево не грає.А хто вріже глибоченько, тому заспіває.А хто вріже гілку, заграє в сопілку,То той собі в серце пустить калинову стрілку". Калина стала шанованою передусім завдяки своїм лікувальним властивостям та забарвленню. Червоний колір асоціативно поєднувався із кров'ю. Цей зв'язок відображається в загадці про калину: Сидить півень на яворі,Спустив крила кровавії. Із калиною, калиновим мостом, що сягає світу померлих, асоціювали кров, припинення кровотечі в замовляннях: "Калиновим мостом ішли три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров'яная; водяною огонь заливати, кров'яною кров унімати". Білоруси вважають, що коли болять зуби, то це наслідок недбалого ставлення до вишні, калини, горобини, крушини. У такому випадку треба на молодику до схід сонця присягти перед будь-якою з цих рослин. Стати на коліна і проказати тричі, за кожним разом кланяючись дереву: "Прысягаю табе, крушынка (варабінка, вышанька, калінка), што век цябе ня буду ні крышыць, ні ламаць". Українська купальська пісня зберегла дуже давній мотив міфічної метаморфози: із частин дівчини-потопельниці постає цілий світ. "Не беріте із Дунаю води, — каже її мати, — то Ганнині сльози, не ламайте в лузі калини — то Ганнина краса". Все життя жінки — її дівоцтво, цнотливість, любов, одруження, роки в заміжжі, щастя, горе — все можна висловити через символіку калини. Калина — це, насамперед, дівоча краса: По садочку ходила,Цвіт калину ламала.До личенька рівняла,Свого батька питала:— Чи буду я ж такая,Як калиночка цяя?— Будеш, донечко, будеш,Як тілько в мене будеш.А як підеш від мене,Спаде красиця з тебе. Ламання калини, падання роси з неї — втрата дівочої цноти. Калина й незайманість дівчини фактично тотожні за значенням: "Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоч вона по ночах ходила, та калину при собі носила. Купували купці — не продала, прохали хлопці — вона не дала, шовком ніженьки зв'язала, за всіх тому Іванові держала". Ой у лузі калина стояла,Ту калину дівчина ламала,Вона всіх парубків чарувала. Цвітіння калини символізує розквіт дівочої краси: "Цвіте, як калина", "Пишна, як калина в цвіту". Калинові кетяги, як уособлення дівочої незайманості, цноти, використовують у весільному обряді. Так, на Поділлі весільний калач або чарку прикрашають катаною, що має засвідчувати "чесність" молодої. Калину вплітають у вінок, а також прикрашають нею гільце.Мовила, говорила червона калина: Не подоба моя у лузі стояти,Але подоба моя у коровая стояти.
