Казка має назву "Бременські музиканти" тому, що у ній йдеться мро музикантів з міста Бремен
А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене, -- парубок, наречений Мар"яни
Повість " Митькозавр з Юрківки" навчила мене поважати рідних,цінувати дружбу та долати будь-які труднощі. Небоятися пригод і вірити у щось потайбічне. У<span> всьому знаходити щось цікаве, та цікавитись навколишнім світом))
</span>
<span>
«Еней був парубок моторний...». Саме такими
словами розпочинається один з найвідоміших творів української літератури —
бурлескно-травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Отже, віД <span><span><span><span><span /></span></span></span></span>самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не
тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно заявив, що є такий
народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї
країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати
та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не
тільки критикував сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів
українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея —
ватажка троянсько-козацького війська.
Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора,
не однакове. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному
кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації
симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає
симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво,
бенкетування й те, що герой ніколи не думає про завтрашній день, викликає
осуд.
Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий:
спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все
більше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався
багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.
Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але поводиться
зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник
нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як
на бритві сталь», але може упитися так, що не встоїть на ногах («Енея ледве
повели»), у Дідони «мутив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже
приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:
Енея заболіли ноги,
Не чув ні
рук, ні голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі,
як в сови.
Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике майбутнє Енея:
Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:
Не малий
буде він панок.
І крок за кроком герой іде до своєї мети,
поступово змінюючись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить
вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову.
Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в
нього на думці, раз знає, що, потрапивши до чужого народу, треба вивчити його
звичаї та мову.
</span><span>
</span><span><span><span><span><span /></span></span></span></span>І вже зовсім нового Енея зустрічаємо під час ворожнечі з Тур- ном. Це
вже людина, яка пройшла через війну і не з чужих вуст знає про всі її
страхіття:
Еней ту бачив страшну тучу,
Що на його війна несла;
В ній бачив
гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.
Герой з гідністю проходить випробовування війною.
Автор згадує всі найкращі риси характеру Енея: він «сумує о війні», не прикривається
своїм високим положенням («мов праний, на піску улігся»), виявляє волелюбність
(«І лучче очкуром вдавлюся, ніж Турнові я покорюся»). На полі бою ватажок не
ховається за спинами козаків, а виявляє надзвичайний героїзм і показує приклад
іншим.
Це вже справжній козак, якого можна порівняти з героями давнини. Саме
таким Еней мені і подобається: щирий, хоробрий, мудрий, здатний постояти за
свою честь і честь свого народу. Але ще більше подобається мені його прагнення
миру, розуміння, що мир — це найголовніше в світі.
