Коли на серці важко, коли душу розриває туга або коли мрії від радості, мов шалені коні, летять вперед за далекий горизонт – життя стає дивним віршем. Таким особистим, рідним, своїм. І без сумнівів можна сказати – без поезії не минули дні жодної людини. Хай то будуть вірші зі старих порваних книжок, чи рядки, які доводилося заучувати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько зазвучало якось в серці, коли прийшла весна.
Можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів. <span> </span>
<span>Від добра ніхто не тікає.
</span>Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить.
За деякої страви ляжеш вздовж лави.
Їв би очима, та душа не приймає.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Коли зорієш мілко, посієш рідко, то й уродить дідько.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Коли б ковбасі крила, то б кращої птиці на світі не було.
Рада б зірка зійти – чорна хмара заступає.
Кому — як мара, йому – як зоря.
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Апетит з їдою прибуває.
Баба з воза – кобилі легше.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Без вірного друга – велика туга.
Без труда нема плода.
Біда біду тягне.
Біда помучить і мудрості научить.
Боятися вовка – в ліс не ходити.
Велике дерево поволі росте.
Вкрадеш голку, а потім корову.
Вовка ноги годують.
Всякому овочу свій час.
В умілого й долото рибу ловить.
Година вранці варта двох увечері.
Двоє третього не чекають.
Де відвага, там і щастя.
Десять разів відміряй, а раз відріж.
Дома й стіни помагають.
Заварив кашу, так і їж.
За все береться, та не все вдається.
З ким поведешся, того й наберешся.
Зробив наспіх, як насміх.
Київ не одразу збудовано.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Любиш кататись, люби й санчата возить.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.
Менше говори — більше почуєш.
На двох стільцях не всидиш.
На тобі, небоже, що мені негоже.
Не кажи гоп, поки не перескочиш.
Не так сталося, як гадалося.
Ні в тин, ні в ворота.
Ні кує, ні меле.
Одна бджола мало меду носить.
Перемелеться лихо – добро буде.
Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Старий кінь борозни не зіпсує.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
Чужа душа – темний ліс.
Щедрий на батьківські гроші.
Язик до Київа доведе.
<span>Як дбаєш, так і маєш.</span><span>
</span>
Я вирiшила Куди пiти дотримуючись погляду друзiв. З усього ,що я почула до цього можна додати те ,що це найлiпщi канiкули .З цього певний висновок можна зробити зi слiв про нашу рiчницю. Я пiдсумовуючи сказане вирiшила купувати рожеве вбрання.Дослiджуючи цей аспект я почула багато нового. Вiдповiдно до цього я вчилася добре.Як свiдчать факти цього не може бути.Я хочу на дачу ,Тим менш усi хочуть до мiста. Я поiду до Москви безпосередньо з батьками.Я купила хлiба ,а разом з тим ковбаси.Учора було проаналiзовано вiдбитки пальцiв пiдозрiлих
Форма дієслова що виражає ознаку предмета за дією яку виконує предмет(активні дієприкметники)або яка на нього спрямована(пасивні)
Якось одного дня Петрик,Оксанка,Василько і Сашко пішли до лісу на пікнік.Відпочиваючи на галявині друзі смітили в лісі. Лісові мешканці:зайчик,лисичка і пташки, які за цим спостерігали були незадоволені і обурені вчинками дітей.Якби птахи вміли говорити, то б їх, я правильно поводитись в лісі і дотримуватись правил поведінки на природі : не смітити, не розпалювати багаття, не шуміти.