Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.
Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.
напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».
Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори...
Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "Тіні забутих предків" . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».
Сава:
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно
збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б
не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й
несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його
погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від
тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й
чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в
усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали
нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він -
то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не
до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би
день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа
на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому
спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і
збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав
гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог
знає з ким випити!
Тато його не позволяв йому курити, бо сам не
курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в
нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку
лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік
або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів
до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
Михайло:
І
не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини,
лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він
був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і
замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше,
ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не
ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати
до орання, аби братися до землі.
Сава про нього так казав:
"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у
великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був
здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як
тісто!..
Рахіра мала багато спадкових вад — злодійкуватість, жорстокість,
нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні
інстинкти в Саві і цим прив'язала його до себе.
Анна всіма
характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона
здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з
неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не
встояла перед Михайловою любов'ю, не знайшла в собі сили вберегти його
дітей. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути
такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.