Що є предметом зображення в повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»:
В тот сезон Ветер был суровым. «Почему у меня нет друзей?» – бурчал Ветер. Луна дружит со Звёздами, Туча с Дождём, Рыбы с Водой. Только у меня нет друга.
Сел на бугорок Ветер и загрустил. Смотрит – рядом цветок стоит, и как будто ему тихонечко помахивает. Присмотрелся Ветер к цветку. Крупные лепестки красного цвета, тоненький стебелёк, листочки прижаты к цветку.
— Как тебя зовут, цветочек?
— Меня зовут Ветреница, — ответило растение. Очень удивился Ветер. Имя Ветреница напомнило Ветру его собственное имя.
— Мы живём в семействе лютиковых, — ответила Ветреница. — А назвали нас так потому, что мы при малом ветре начинаем трепетать, наши цветы на тоненьких стебельках покачиваются даже от слабых порывов.
Ветер почувствовал в Ветренице родственную душу.
— Давай дружить, — предложил Ветер.
Ветреница обрадовалась, ведь ей так нравилось красиво покачиваться от нежного дуновения Ветра. А главное, ей тоже хотелось иметь друга!
Думи — це ліро-епічні твори на історичні й соціально-побутові теми, які виконуються речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Думи мають специфічну, властиву тільки їм художню організацію. Зазвичай дума має зачин (заспів, «заплачку») і традиційну кінцівку (славослів’я). Між цими складовими тексту думи й міститься розповідна частина з усіма елементами, властивими епічному сюжету — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією, розв’язкою. Розповідь у думах докладна й повільна, нерідко використовуються повтори, які допомагають краще запам’ятати твір і виділити в ньому найсуттєвіше. На відміну від історичних пісень, думи не поділяються на строфи, натомість складаються з мовних тирад8 (періодів) із різною кількістю рядків, причому кожна тирада формулює окрему завершену думку.
У поетичній мові народних дум поширені постійні епітети, які майже завжди стоять при тих самих словах. Маруся Богуславка - саме така.
Я вважаю ,що так.Якщо ти задоволений собою,то в тебе дуже гарний настрій)))
С Дерева впало яблуко, воно лежало на жовтіючій траві. Незабаром повз проходили хлопець с дівчинкою. Хлопець побачив яблуко, підняв його і віддав дівчинці. Дорогою хлопець с дівчинкою посварились. Дівчина не зробив жодного вкуса відкинула яблуко на землю. Потім хлопець с дівчинкою пішли у різні сторони, а самотнє нікому не потрібне яблуко залишилось лежати далеко у кущах.