«Слово про похід Ігорів» – визначна пам’ятка нашої давньої літератури. І хоч автора твору ми не знаємо, проте він справжній патріот Руської землі. В його розповіді не тільки сумні нотки за поразку Ігорової дружини, але й гордість та одночасно смуток і біль за свою вітчизну, що вже тоді була великою державою.Руська земля постає перед нами у всій красі – велика, безмежна. Кордони її простягнулись на тисячі кілометрів. Але немає єдності між князями Київської Русі, чвари і міжусобиці панують в часи автора «Слова…». Бажання отримати більшу владу та багатство штовхають князів на стежину протистоянь. Не хочуть ці «непослушні діти» слухати і великого князя Київського Святослава. От тому і не відгукнулися князі, за винятком його брата «буй-тура» Всеволода, на заклик князя Ігоря виступити єдиною силою проти половців. Можливо, князі вважали, що для них достатньо участі і в переможному 1184 року поході проти половців, а, можливо, не хотіли вони бути під керівництвом Ігоря. Автор «Слова..» зі смутком і жалем згадує ті часи, коли Руська земля була єдина і неподільна, могутня і багата. Слава про неї летіла в далекі землі, відлякувала ворогів, а половці не сміли йти на Русь, але «уже бо, браття, невесела година настала», князі почали «крамолу кувати», землі ділити, від ворогів не боронити. Тому малою силою князь Ігор не міг здолати більш численного ворога. А його поразка стала поразкою всіх князів і Руської землі.Руська земля… Вона як жива істота постає перед нами з чарівною природою, величними, працьовитими, гордими людьми. Більше двадцяти разів звучить у «Слові…» «Руська земля». І це невипадково. Адже вона виступає головним героєм твору. Частинкою цієї землі є не тільки чудова природа, але й князі, народ, який живе тут. Доля землі і доля народу тісно пов’язані між собою. Із землі живуть люди-ратаї, на ній вони стражу дають, терплять лихо через князівські чвари. Не дивлячись на постійні князівські міжусобиці, народ усіх земель Русі живе одними переживаннями, тривогами, думками та почуттями. Єдина духовна єдність русичів. Ігор вирушає в похід – за Сулою іржуть коні, у Києві дзвенить слава, Новгороді «трублять труби», а в Путивлі стоять стяги.Руська земля живе своїм життям і, як губка, вбирає в себе все хороше і зле. Вона в гармонії з людьми. Єдиним плачем, невисказаною тугою людини і землі звучить опис спустошеної, усіяної трупами Русі. Рідна земля допомагає князеві Ігорю повернутись з полону, додаючи свої магічні сили. Природа теж частинка цієї землі. «Сонце червоне в небі ясному» сяє і радіє над землею, коли Ігор повернувся до рідної землі.<span>Автор «Слова» зображує Руську землю великою і багатою, тривожиться за її долю, мріє про часи, коли Русь буде єдина, могутня, закликає князів об’єднатися в боротьбі проти зовнішніх ворогів. В єдності сила народу, сила держави – ця ідея актуальна і в наш час. Тому «Слово» – твір вічний, бо його ідеї важливі для всіх часів і народів.</span>
1.село Спасивка.
2.набиг татарив.
3. битва козакив з татарами.
4. загибель Триски.
Людина вигадала літак телефон планшет та ще богато єлектроніки та саме головне диво це те що у людини єпочуття.......
<span>У кожного міста по своему чудова мова,це я к для матері,своя дитина най-найдорожча.Але все ж таки,українська мова наймелозвучніша,найгарніша!Саме коли наші бабусі та дідусі були малі,поважали нашу мову,але зараз вона нікому майже не потрібна...Всі розмовляють на російській,хоча живуть на україні,але чому,чому ми так слабо відносимося до нашої рідної мови,адже саме ціею мовою нам співала мати колискові,адже саме ця мова звучала з вуст великих козаків,рятувавших нашу землю від загарбників.Так чому нам не почати знову розмовляти нашою рідною мовою???<span>Тож давайте не забувати про неї,адже вона така СПІВУЧА та СОЛОВ`ЇНА !!!</span></span>
.Мелашка – одна з головних героїнь твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, дочка незаможного селянина, дружина Лавріна.
Зовнішність : невисока, струнка, гнучка, гарна, мала тонкі чорні брови, «щоки червоні, як червоні яблука», «повновида, з тонким носиком».
Характер: ласкава, добра, вразлива, може постояти за свою сім’ю, перебуває під впливом свекрухи, сором’язлива, покірна, дуже кохає Лавріна, не забуває батьків.
Ставлення до інших: шанує батьків, свекруху і свекра, намагається уникати конфліктів з іншими, дуже кохає Лавріна.
Ставлення інших до Мелашки: спочатку свекруха ставилася до неї, як і до Мотрі, але після того, як Мелашка сховалася в Києві, і її там знайшли, ставлення до неї змінилося. Її почали цінувати, вона робила стільки ж роботи, скільки й Маруся. Лаврін завжди її кохав.
Ставлення автора до Мелашки: він співчуває цій героїні, симпатизує цій спокійній, врівноваженій українській дівчині.
Я вважаю, що Мелашка любляча і терпляча жінка, вона гарна господиня і допомагає сім’ї. але їй все ж таки слід проявляти більше волі.